Історії, які ви нам довірили
У перший день війни, коли почали стріляти по селищу, ми ховалися в підвалі. Ось тоді я зрозуміла, що почалася війна.
Ми тут жили, нікуди не виїжджали, постійно ховалися. І до нас двічі прилітали снаряди – будинок побило, гараж розбило. Уперше до нас прилетіло 12 липня 2016 року, а вдруге – у 2018-му.
Найсильніші обстріли були на початку січня 2015 року. У 2014 році до грудня ми якось могли пересуватися. Ще мамі операцію робили в Ясинуватій, я туди їздила з нею. А потім вже зрозуміла, що відбувається, і сказала лікарю: «Виписуйте нас, тому що ми звідси не виїдемо додому». Почалися такі воєнні дії, що вже нічого не ходило.
Із початком воєнних дій завод наш припинив працювати, усіх звільнили одним числом – 18 серпня 2014 року. На цьому трудова діяльність наша закінчилася й почалися всі лиха.
І досі я не відчуваю себе в безпеці. Все одно якось постійно напоготові. Ось недавно тут десь біля Авдіївки стріляли дуже, потім біля Торецького стріляли. Якось уже прислухаєшся: куди летить, як там стріляють, ближче, далі... Безпеки немає.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
