Нікітіна Анна, 11 клас, Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Колісник Тетяна Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна завжди й всюди найтяжчий злочинець для людства, вбивця психіки дітей, грабіжник дитинства. Такий стан в країні неодмінно стосується кожного.

Так, в моїй країні війна, вона торкнулася мене, дитячої свідомості.

2014 рік, щаслива родина, мені 6, в мами сталася змога поїхати до Харкова на якісь важливі збори. День “x”, вона вже на автостанції в очікуванні автобуса, я вдома з бабусею, дивимося новини, бачимо події, що зібралося багато народу в Харкові. Передчуття нечисте, якомога швидше зупиняємо її, як ми дізнаємося потім, дякую Богу, мама лишається вдома в один з днів Революції Гідності, день втечі нашого президента, день смертей, скорботи - 22.02.

Маму щасливим збігом було врятовано!

Після Революції Гідності відбулася анексія Криму, захоплення Донецьку. Одні з перших кроків війни. 2016 рік, проживаю на території Кегичівського району, поряд з Балаклією Харківської області. В мене проблеми зі здоров'ям і ми їдемо до лікарні в місто Карлівка, але дорогою додому зустрічаємо військове озброєння, я не можу передати емоції та страх в моїх 8-ми річних думках. Що це..? Чому я?..

Мені казали:”Постарайся забути, що бачила”- але війна маленьку українку не покинула.

2017 рік, вирушаємо в Бердянськ на відпочинок, бо там море, пляж, пісок, заспокоює, чи не так? Але не там спокійно де страх, сидівши на березі, бачили військові кораблі. Не дивлячись, що це лиш вчення, було страшно, бо спробуйте пояснити дитині, що великий корабель який стріляє це маячня.

Бердянськ близько знаходиться до зони тогочасних бойових дій, ми чули вибухи, вони відлунювалися громом. Мені було 9 років, я не хотіла думати про війну, хотіла бути дитиною!

Минає 5 років, пам’ять покрилася пилом забуття, переїхала до Краснокутського району,  раптом 24 лютого 2022 рік.. 5-та ранку, все палає, гримить, підбиває на сполох - вибухи в Охтирці, паніка, ми не розуміємо, що робити далі, чи може ми помремо скоро, чи сьогодні вночі…

Я, восьмикласниця, постійно бігаючи в погріб та сидячи з рідними та друзями на телефонних дзвінках провела весь день та не проспану ніч у хвилюваннях.

Наступного дня, час тривав цілісно, повільно, як останній, ми згуртувалися сім'єю. Лячно, але ми поряд. Нарешті, я змогла перепочити за 36 годин. Відстань до Охтирки всього 26 км, всі обстріли - землетруси та гучні звуки хаосу.

Дорогами їздять БТР, бачимо військову техніку, літаки, їжі в магазинах немає, ледве знаходимо хліб, або хоча б хлібці.

Спимо в одязі, постійно на сторожі. Серце завмирає - летить літак, коліна дрижать, вуха закриваємо руками. Невпинно допоки обстріли Охтирки не притихли.

Літо 2023, їду в Тростянець Сумської області. Тривожно. Де в 2020 році я сиділа, пила каву та відпочивала - руїни. Місто сіре, люди зашугані. Багато історій про те, як виживали люди і сльози. За що!?

Дорогою жах, побачила чому земля в моєму селі дрижала, руїни Охтирки. Серце охопила паніка, розуміння національної свідомості, астмою страх. Побачене травмувало кожного з нас.

2024 рік, час визнання уроку війни. Бути єдиними, допомагати одне одному. Замість всіх слів підтримки - обійми, найкращий порятунок. Зрозуміли цінність життя, хвилини, бо ж “не вмирає душа наша, не вмирає воля”. Вірою досягаємо вершини жити далі.

Цьогоріч я була в Полтаві, насолоджувалась. Коли я повернулася додому - новини:”Влучення в Інститут зв'язку”. Душа кров'ю обливається, я там ходила, скільки смертей, скільки очей пече кривавими слізьми.

Що залишається? Вірити!”Творити, творити всупереч усьому,створити те, чого немає в дійсності..”. Не треба ненавидіти світ, ми могутня нація, родина!Розуміємо, хто? якщо не я? Дитина - б’ю словами: “текстами теж битимуть врага”. Війна - хвороба нації, яку певні лікувати. Боляче та ще живі, збудуємо себе.

“Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо зробити в наших нинішніх обставинах - це не дасть ніякого прогресу… “.

Українці, за заповітом батька: “Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!..”. Ці слова пророка - кредо патріота.  Третя осінь повномасштабного вторгнення..