«Через війну в усіх дуже сильно підірвалося здоров’я»

Війна повністю змінила звичне життя Ганни Йосипівни та наклала свій відбиток на всі сфери нормального існування. Поля заміновані – земля не обробляється. Найбільше жінка мріє про стабільність і спокій, щоб не здригатися при кожному гучному звукові..

Я весь час проживаю в Старогнатівці. Була відсутня півтора року, коли їздила до Києва на операцію. Я поїхала на початку 2014-го, приїхала в середині 2015 року, в самий розпал подій і була вже тут.

Через війну в усіх дуже сильно підірвалося здоров’я

Під час сильних обстрілів місяцями світла не було. Міст був підірваний. Повертатися не страшно було, тому що я тут звикла. Тут усі родичі, і ті, хто потребують мене, бабусі, дідусі. Багато хто вже помер. Ось бабуся ще залишилася, їй 81 рік, вона онкохвора. Як кинути? Вона з Донецька приїхала, зараз поруч з нами.

Є брат, тітки, дядьки, племінники. В основному вони в Києві зараз, а тут зі мною проживає брат. Він теж у 2015 році залишився без роботи. Йому 55 років, і ось зараз на роботу влаштуватися не може, вже здоров’я не те. На пенсію оформитися не може, тому що був один район, тепер інший, база вважається недійсною. До війни працював в кар’єрі енергетиком. Він навіть в 2015 році ще працював до того, як підстанцію обстріляли, а потім кар’єр перестав працювати.

До війни була тиша. Ми не підривалися вночі, не хапалися за документи і не думали, що треба тікати. Здоров’я підірвалося. Дуже багато в усіх хвороб з’явилося, і від обстрілів, і на нервовому ґрунті. Дуже багато ракових захворювань.

Згадуємо багато чого. Я дуже люблю, наприклад, гриби збирати. Я відпочивала, коли збирала гриби. Могли кудись виїхати сім’єю, посидіти на природі. Зараз нікуди не виїдеш.

Ми працювали, знали, що стабільна зарплата, відпочивати їздили. Зараз не можемо собі цього дозволити, тому що треба купити дрова та вугілля на зиму. З цим проблема, його тут ніде не купиш, бо наші печі в приватних будинках призначені для хорошого вугілля, а не для брикетів.

Зараз ми на всьому економимо. У будинку перекриваємо опалення в кімнатах, живемо в одній або в двох, щоб можна було їх обігріти. Безробіття цілковите. Ми живемо на лінії розмежування. Тут роботи немає взагалі. Люди не знають, як сім’ї утримувати, тому шукають, куди поїхати, щоб заробити. Особливо якщо є студенти або діти шкільного віку.

Якщо в родині у когось є пенсіонер, люди ще тягнуть на цю пенсію. У багатьох, звичайно, стало гірше. Земля не обробляється, поля заміновані. Люди тримали якесь господарство, а зараз просто не знаєш, як краще: купити поїсти щось або птицю вигодувати, купити зерно.

Люди б їздили із задоволенням на роботу. Якщо кудись поїхати зовсім у місто, потрібно знімати квартиру, починати з нуля, а в передпенсійному віці тебе ніде в місті на роботу не візьмуть. Тому дуже важко зараз.