У Світлани Анатоліївни було чудове життя, гарна робота, щороку вона возила дітей на море і була впевнена у завтрашньому дні. «Коли почали бомбити, я була в Донецьку, няньчила внучечку. Школа поряд була – було дуже страшно». Її будинок зруйновано. Світлана Анатоліївна мріє, щоб припинилася стрілянина, та можна було бачитися з дітьми.
