Мені 37 років. Я з селища Шевченкове Харківської області.

У перший день війни над нашим селищем кружляли ворожі літаки, а наступного дня воно вже було окуповане. По вулицях їздили російські танки. 

Ми вставали о шостій ранку, щоб встигнути купити хліба, бо були великі черги. Із середини березня взагалі не привозили продукти, бо окупанти замінували дорогу. 

Внаслідок обстрілів була пошкоджена електромережа. Ми місяць жили без світла й води.  

На чотири дні дали «зелений коридор». Мама залишилася, а я зі своєю родиною виїхав, бо дитина захворіла на цукровий діабет. Я думаю, що хворобу спровокував стрес. Ми їхали колоною. Перетнули вісім російських блокпостів. Російські військові обшукували автомобілі. Через те, що ми їхали з дітьми, до нас дуже не чіплялися. З Шевченкового до Полтави ми добиралися пів доби. У Полтаві пожили два місяці. Зараз мешкаємо в Києві, бо знайшли тут роботу.

Мені здається, що війна закінчиться ближче до осені. Коли це станеться, повернемося додому.