«З дому не виходили, тому що навколо усі магазини горіли»

Мешканка Новотошківського Зінаїда Яківна виростила двох дітей, няньчила онуків, але в похилому віці залишилася зовсім одна. Від бомбардувань ховалася в підвалі, могла сидіти без їжі, тому що в селищі все палало. Пенсіонерка мріє, щоб життя налагодилося, і на Донбасі припинилися обстріли.

Я багато років живу в Новотошківському. Тут і двох дітей виховала, а потім і онуків сама няньчила. Зараз сама живу, діти далеко.

У перший же день обстрілів у мене в квартирі на третьому поверсі повилітали всі шибки. Ми в підвалі були, поки обстріл відбувався. Нас мало залишилося, багато хто виїхав. А мені нікуди подітися, так із двома сусідками в підвалі ховалися, та так і живемо.

З дому не виходили, тому що навколо усі магазини горіли

Коли під’їзд постраждав, дах перекрили, але зараз будинок на будинок не схожий: балкони зруйновані, вікна теж, у будинку самі діри, тільки в нашому під’їзді п’ять щілин.

Коли війна почалася, ми напівголодні сиділи. Огірочок і шматочок хлібця – тим і ситий, а з будинку не виходили, бо скрізь усі магазини горіли, газ горів. Грубку боялися топити. Начебто і дрова були, вугілля трохи було, а боялися топити.

І забути вже нічого не забудеш, поки очі не закриєш. Зараз начебто і бахають, але пенсію дають, магазини працюють, у підвали більше не бігаємо.

Я вийшла на пенсію за віком, отримую 2500 гривень. У минулому році з однією сусідкою змовилися й машину вугілля на двох купили, тому що пенсія маленька, а ліки багато забирають.