Поляков Богдан, 9-а клас, гімназія №3

Вчитель, що надихнув на написання — Ємець Валентина Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Я дуже люблю весну, бо її прихід означає надію, подолання темних сил світлими, оновлення в душі та природі. У дві тисячі двадцять другому році весна, на жаль, так і не зацвіла. Їй завадили. Повномасштабне вторгнення захопило зненацька. Настала туманна пітьма, а зима триває довгих 1000 днів. Людина не народжена для війни: хтось вчився вирощувати садовину, хтось – каліграфії, інші рахували калорії, мріяли подорожувати та опановувати космічні простори. Нас змушують воювати, бо різні пташки в’ють свої гнізда по-різному.

Моя історія перебування у війні схожа на історії багатьох українців. Звичний плин життя зайшов у глухий кут, мої плани та мрії, тоді семикласника, довелося відкласти на невизначений час. Час, який ніхто не поверне, не подарує. Безумовно, наша сім’я обмірковувала можливість виїхати в безпечніше місце, але цей варіант гарантував лише фізичний спокій, а не моральний. Волонтерство, плетіння сіток, донати підрозділу ЗСУ 414 ОБУБАС Морської піхоти «Птахи Мадяра», який спеціалізується на застосуванні безпілотних літальних апаратів, та бригаді НГУ “Азов” відволікали від безпорадності та усвідомлення того, що від мене мало що залежить. Хуртовинна стихія війни в свою чергу штовхає людину пристосовуватися до умов та реалій, в яких вона перебуває: ліхтарики замість електропостачання, звуки сирени замість прослуховування улюбленої музичної композиції, фронтові зведення замість шкільних уроків. Єдиною втіхою в такій ситуації є щира молитва, котра стає діалогом, а не монологом, дає змогу піднятися та укріпити віру в українське майбутнє.

Такими крилами для мене є Збройні сили України. Саме вони прядуть павутину життя нашої країни в період мечів, розсічених щитів та падіння зірок.

Тому я плекаю надію на вступ до коледжу ракетно-космічного машинобудування ДНУ імені Олеся Гончара за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка, електромеханіка». Розробляти, винаходити, будувати – такі бажання змалку були мені притаманні. Я завжди захоплювався технікою та інженерією. З великою цікавістю я розбираюся у будові електричних пристроїв, вивчаю їх принципи роботи, проводжу експерименти. Моє прагнення до знань та бажання розвиватися в цій сфері підтверджується участю у гімназійному технічному гуртку “Робототехніка”, де ми разом із однолітками створюємо різноманітні електричні прилади та моделі. А заняття в спортивній секції з баскетболу привчили мене до витривалості, аналізу та досягнення поставленої мети. 

Історичне минуле неодноразово доводило, що всі імперії добігають свого кінця в той чи інший спосіб.

Наприклад, завдяки вдалій військовій стратегії та дисципліні король Македонії Олександр у битві при Гавгамелах з малочисельною дружиною поклав кінець Перській імперії, яка розкинулася від Егейського моря, яке омиває береги Греції та Туреччини, на заході й до Індії на сході. Держава, яка мала двохсотрічну історію, припинила своє існування. Тому я глибоко переконаний, що нам вистачить сил у цьому вирішальному двобої, а мої задуми втіляться у життя.

Упевнений, що мій шлях уквітчає ще не одна весна, тому що сила нашого народу полягає в сталевій волі тих, хто і життям пожертвує заради свободи та миру. Мене надихає ще одна історична подія, котра сталася 510 років тому, коли військо князя Костянтина Острозького під Оршею здолало московську армію, яка переважала своєю чисельністю. Про цю перемогу стало відомо усій Європі, а слава про подвиги та звитягу закарбувалася назавжди у пам'яті людей. 

Сьогодні Україна знову дивує ввесь світ, але як би ми хотіли цього уникнути. Занадто дорого ми платимо за мед перемоги.

Повільно, важко, проте вперто та незворотньо ми йдемо до мирного життя, залишаючись людьми, які боронять не лише свою землю, а найвагоміші чесноти: честь, мужність, любов, терпимість, стійкість.