Сало Аліна

11 клас, Красноградський ліцей № 1 ім. О. І. Копиленка Красноградської міської ради Харківської області

Вчителька, що надихнула на написання: Ващенко Людмила Миколаївна

Конкурс есе «Війна. Моя історія»

Історія показує нам, що захоплення влади та бажання бути на вершині суспільства можуть мати негативні наслідки для людини та довкілля.

Багато ганебно померли через прагнення до корони та влади.

У світі маємо безліч прикладів, коли терновий вінець був кращим вибором, ніж корона.

Почнемо з прикладу Христа. Він вибрав терновий вінець. замість корони, хоча мав можливість стати царем. Він знав, що влада та слава заберуть у нього його істинну мету – зберегти людей і врятувати світ. І він приніс своє життя в жертву, щоб цю мету досягти.

Історія знає також багато прикладів влади, що призвели до катастрофи. Диктатори та криваві правителі часто отримували корону, проте їхнє правління завжди закінчувалося криваво. Диктатор Сталін, наприклад, мав корону влади, але його керування призвело до страшних людських трагедій, голодоморів та репресій. Таким чином, царська корона може бути причиною трагедій та болю, яких можна уникнути, якщо звернути на інший шлях.

З іншого боку,

терновий вінець може принести біль, але він також може надати нам мудрість та досвід, який ніколи не був би отриманий через легке життя.

Терні можуть надихати нас бути сильними, досвідченими та готовими до ти далі. Коли ми маємо терновий вінець, ми можемо бути більш цінними та поважними, ми вже знаємо, як долати виклики життя та знайти свій шлях.

Та чи може в нашому житті статус замінити волю? Ви б на таке погодилися?... Особисто я – ніколи в житті.

На мою думку, краще жити не так багато, не мати таких значних привілеїв завдяки грошам, але зберегти в собі честь та волю. Не вірити своєму туманному его, а знати на ділі, що ти гідна людина, яка залишилася вірною своїм принципам.

Війна, страждання, тисячі смертей... Горе так чи інакше прийшло на поріг кожної української хати. Але... Скільки разів у новинах ви чули про зрадників? Здається, аби злічити всіх не вистачить пальців ані на руках, ані на ногах. Я не стану говорити про росіян... Історія протягом століть показує, що то гнила нація, на зцілення розумів якої сподіватися не варто. Та від думок про деяких «українців» волосся на моїй шкірі стає дибки...

Думаю, всі чули про історію, де російський пілот бомбив мирне українське населення, попри те що там жила його мати. Я ніяк не можу збагнути... Заради чого? Невже медаль від диктатора важливіша за рідну матір?

Як би він жив з думкою, що саме ракета з його літака поцілила в батьківський будинок? Або як люди, які й самі проживають в Україні, погоджуються надсилати координати критичної інфраструктури чи військових об’єктів? Як можна спокійно брати гроші за те, що ти надав ворогам інформацію, через яку постраждають тисячі твоїх співгромадян? Невже їх за це не жере совість? Та, бути відвертою, я не думаю, що в них взагалі є щось людське.

Отож, я хочу підсумувати, як стверджувала Леся Українка в одному зі своїх віршів: «Завжди терновий вінець буде кращим, аніж царська корона». Які б солодкі слова не промовляли окупанти, які б золоті гори вони не обіцяли – я нізащо не погоджуся, адже я зраджу не лише своїй країні, я зраджу собі й своїм принципам, а це куди страшніше. Від людей можна втекти, домівку можна змінити на іншу, та голос совісті всередині тебе нікуди не зникне.

Не дивлячись на тяжкі випробування, що випали на долю України, я сповнена оптимізмом, надією на краще та вірою в свою країну.