Журбицька Софія, 10 клас, Запорізький технічний ліцей Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ткаченко Оксана Алімівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна змінює все: вона проникає в кожен куточок нашого життя і змушує переосмислити прості речі, цінувати кожен день. Спокійний ранок, тиша на вулиці, зустрічі з близькими - на перший погляд звичайні моменти, які під час війни перетворюються на щось неосяжне. Ми починаємо помічати те, що раніше було непомітним і водночас відкривати в собі нові сторони: як нові сили, так і нові страхи.

Повномасштабне вторгнення стало не лише трагедією, а й викликом для всіх, хто залишився в Україні чи приїхав сюди згодом.

Після початку війни багато хто втратив упевненість, проте віра в людей, у людяність, у взаємодопомогу залишилася. Я бачила це на власні очі: як після кожного прильоту біля будинків збиралися десятки волонтерів, що приходили на поміч потерпілим. Але є люди, для яких допомога стала не просто проявом людяності, а й професійним обов’язком - вони не можуть зупинятись, навіть коли страшно. Одні з них - медики.

Як і завжди, під час війни медики є тими, хто стоїть на межі життя і смерті.

Лікарі, медсестри, фельдшери, санітари - усі вони не зважають на повітряні тривоги чи обстріли. Ховаючи пацієнтів у підвали, кожен із них бореться за продовження ще одного життя - чи початку нового, повертаючи до буття не лише тіло, а й душу.

У лікарнях війна теж має своє обличчя - там нема місця паніці, усе тримається на дисципліні та досвіді. Це місце, де знову вчаться довіряти, саме тому роль медиків у часи війни неможливо переоцінити. Їхня праця - це не лише медична допомога, це акт віри в життя. Це доказ того, що навіть у найтемніші часи ми можемо залишатися людьми.

Моя мама - медсестра. Вона працює в лікарні вже багато років, але саме з початку війни у 2022 році її праця стала чимось більшим, ніж просто робота. І з того часу вона приходить у лікарню, де приймають військових після фронту - не важко поранених, але тих, кому потрібна реабілітація, хто має шкірні хвороби після окопів, нестачі води, тривалого носіння захисного спорядження. Тих, у кого війна залишила на тілі свої сліди.

За цей час мама зустріла військових із різних куточків світу: Іспанія, Колумбія, Грузія - здавалося б, що може пов’язувати людей з таких далеких країн? Але вони всі приїхали, щоб захищати Україну.

Без знання мови, без друзів чи родичів тут. А мама допомагає їм, як і всім іншим, ніколи не ділячи пацієнтів за мовою чи національністю, бо перед болем усі рівні. Вдома мама ділиться історіями, розповідає про долі тих людей, яких вона лікувала - молодих хлопців чи дорослих чоловіків, яких вдома чекають власні діти. Саме вона стала для мене прикладом того, як сила людини проявляється не у великих вчинках, а в щоденній відданості, у терпінні, у турботі. Її приклад навчив мене, що навіть без зброї в руках можна бути воїном.

Спостерігаючи за мамою, я зрозуміла, що допомога - це не завжди щось велике чи гучне, це не обов’язково порятунок із-під завалів чи евакуація під обстрілами.

Іноді допомога - це просто бути на своєму місці й робити те, що вмієш. Мама навчила мене, що навіть не перебуваючи на передовій, можна змінювати хід війни, а саме заліковувати її наслідки. Її історія - це частина історії всієї країни, тисячі таких самих лікарів і медсестер, які щодня підтримують життя в тилу. Вони не завжди потрапляють у новини, але без них не було б перемоги, бо перемога - це не тільки здобуті території, а й збережені життя. Я почала по-іншому сприймати поняття єдності, яка міститься у щоденній праці, взаємодопомозі, готовності підставити плече. Це не героїзм у класичному розумінні - це людяність, і вона, як виявилось, сильніша за страх.

Мене вразило, що навіть іноземні військові, які майже нічого не знають про нашу культуру чи мову, кажуть мамі «дякую». І тоді я думаю: як сильно треба вірити в справедливість, щоб приїхати на інший край світу і захищати чужу землю.

Завдяки мамі я зрозуміла: зміни починаються з тих, хто не здався, і навіть коли навколо темрява завжди є люди, які несуть світло.