Історії, які ви нам довірили
Мене звати Вероніка. Коли почалася війна, мені було дев'ять років. Я була шокована, тому що ніколи не чула, як розриваються снаряди, не знала, куди бігти й що із собою брати, коли обстрілюють місто. Через війну я втратила дуже багато друзів.
Одного разу в нас пройшла вибухова хвиля – відразу обсипалися всі шибки, стеля впала. Тоді я була у школі, і нас евакуювали. Я дуже злякалася. Ми із сім'єю хотіли виїхати, але в нас не вийшло.
Усе це тривало два роки, ми починали звикати. Вмирало дуже багато знайомих. Ці два роки пройшли дуже жахливо. Я їх і не пам'ятаю, бо була дуже налякана.
Я сумую за родичами, друзями, знайомими. І сьогодні досі стріляють. Іноді хочеться кинути все і суїциднутися… Але я вже звикла.
У нас, у Донецьку снаряди влучали в будинки, школи, магазини, лікарні. У моєї подруги над будинком вибухнув снаряд, постраждали п'ятеро осіб. Від дев'ятиповерхівки залишилася семиповерхівка. Було дуже шкода аеропорт. Мені було дуже страшно.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
