Муравєйнікова Катерина

10-б клас, комунальний заклад «Харківський ліцей 55»

Вчителька, яка надихнула на написання – Смірнова Лариса Володимирівна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення: Росія вторглася в Україну. Мої батьки прокинулися після першого вибуху в Харкові, я з молодшою сестричкою не почули вибуху і продовжили спати далі. Мама розбудила нас о сьомій годині ранку і сказала тепло вдягтися та взяти з собою потрібні речі. Після цього я запитала у мами: «Що трапилось?», - вона відповіла: «Почалась війна».

Ми спустилися на перший поверх та весь день сиділи біля погреба, слухаючи, промови президента. Я не відчувала нічого, не могла в це повірити, не розуміла, що найближчий рік я не побачу своїх друзів, однокласників, не піду до школи та на танці. Після двох тижнів біля погребу, ми виїхали до Полтавської області. І нарешті після цього, я зрозуміла, що почалась війна, яка торкнулася мене та моєї сім’ї. На відміну від мене , моя мама одразу зрозуміла, що як раніше вже не буде, тато не хотів їхати у більш безпечне місце, залишаючи будинок, почуття Соні, моєї сестри, я не пам’ятаю.

До літа ми сиділи у бабусі та дідуся в селі, в Полтавській області. Ми жили ще з двома сім’ями у трьохкімнатній квартирі. Наші вечори проходили тепло та душевно: ми затуляли вікна щільними тканинами, щоб не було видно світла з наших кімнат та грали на підлозі у настільні ігри, іноді хтось обмінювався фразами стосовно ситуації в Харкові або в усій Україні. Після початку літа батьки прийняли рішення їздити в Харків на роботу, залишаючи нас з дідусем та бабусею. З понеділка по п’ятницю вони почати їздити в Харків, а на вихідні приїжджали до нас. Такої схеми ми притримуємося й до сьогодні. Батьки ще бояться перевозити нас у Харків. Ми приїжджаємо додому на канікулах.

За цей період війни я з сестричкою дуже подорослішали та стали більш самостійними. Нам прийшлося навчитися багато чому. Іноді мені дуже не вистачає батьків і я бачу як Соня потребує їхньої уваги.

Мені дуже боляче на це дивитись.

Війна залишила величезний відбиток на мені та моїй сім’ї. Я пишу цей текст із сльозами на очах, мені боляче це пригадувати, але ця біль переростає у ненависть до всього російського та в неймовірну любов та вірність до всього, що пов’язано з Україною. І до кінця свого життя я буду популяризувати українську мову та культуру і засуджувати, зневажати все, що так чи інакше пов’язано із Росією.