Я жив у Бахмуті, працював на машинобудівному заводі "Перемога праці". Там проходила вся моя трудова діяльність протягом 60 років. Останні десять років я працював там головним інженером. Вийшов на пенсію у 2016 році.
У перший день війни я був у Бахмуті. Стан міста зараз такий, що 95 відсотків промислового потенціалу повністю знищено. Для мене це, як для старожила міста, у якому я проживав з 1959 року, непоправна трагедія.
Квартира моя знищена. Мій молодший син так і залишився у Бахмуті, винаймає там дім. Виїжджати звідти він відмовився. Те, що відбулося у моєму рідному місті, це трагедія для всієї моєї родини.
Для мене як для колишнього партійного працівника, трагедія те, що зараз відбувається між нашими двома країнами.
Сьогодні мене вражає, що вся інфраструктура міста розгромлена, і як її підняти - я ставлю собі запитання, але відповіді не знаходжу. Це і багатоповерхівки, і гуртожитки, які сьогодні знищені. А це все - люди, які працювали поряд зі мною, люди, які сьогодні розкидані по всьому світу, і повертатися нам нікуди. Ось це мене найбільше гнітить.
