Пацюк Станіслав, 10 клас
КЗ ”Городнянський ліцей №2” Городнянської міської ради Чернігівської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шкут Нонна Михайлівна

Чому бути українцем - це моя суперсила?

Погодьтеся: світ небезпечний. Навряд чи кожна людина усвідомлює, скільки лиха, біди та горя чигає на неї щомиті. Не пощастило й українцям. Уся історія наповнена гіркими моментами, які так хотілося б забути, стерти з нашої пам’яті. Але для мене це ще не найгірше. Найстрашніше, що українець навіть і гадки не має, який подарунок від Бога він отримав: народився на славетній землі, яка є безцінним скарбом для кожного з нас. Оце, на жаль, найгірше, коли не цінуємо і не бережемо те, що маємо. Саме через таких “українців” нашу рідненьку нищать москвофіли під проводом бункерного діда…

Погодьтеся: справжній патріот буде пишатись не тільки своєю державою, але й національністю також. Можна написати цілу історичну працю доказів, що українці, безумовно, найсильніша нація. А проте не варто гортати мільйони сторінок сотень тисяч підручників щодня, аби довести всім відомий факт про сильний дух нашого народу.

Тридцять два роки тому ми змогли здобути те, про що мріяли так давно—незалежність України та повну свободу. Запанували ми, браття, у своїй сторонці! Усі очікували мирного, спокійного неба; усі чекали на прекрасне майбутнє. Але як каже народне прислів’я:”Зло тихо лежати не може”.

І ось уже восьмий рік добігає кінця, як ми міцно тримаємо фронт, як ми нищимо ворога. Супротивник жадав “Київ за три дні”, але завдяки кожному українцю цього не сталося. Ми витримали… Ось чому ми сильні.

Сильні тому, що нас перемогти—неможливо… Пишайтеся, що Ви—українці! Бо нам завжди заздрили. Як писав французький інженер Гійом Левассер де Боплан у 1650 році: “Українці є розумні, щирі, щедрі і понад усе цінять свою свободу. Вони вважають смерть кращою за рабство… Будовою тіла міцні, стрункі, гарні, а на війні зухвало хоробрі й витривалі”. І саме тому я пишаюся, що народився і живу на українській землі. Тому це—моя земля...

Погодьтеся: ми вже перемогли. Бункерному діду не вдалося втілити свої амбіції в реальність, він не зміг захопити українську землю. Але найголовніше—диктатор не придушив український народ. Кремлівський диктатор хотів знищити, стерти з лиця Землі українську націю, та натомість йому вдалося лише розгромити свою багатонаціональну імперію.

Так, наш контрнаступ іде вдало, але, на жаль, із втратами. Уже не одного сина поховала матінка-Україна, не одного хороброго воїна не дочекалася дівчина, і не одна сестра оплакує свого братика. Імена героїв навічно закарбовані в нашій пам’яті. Не забудемо… Не пробачимо…

Важкі втрати, але як їх уникнути? Якби ж то кожен мешканець України зробив хоча б щось задля нашої перемоги! Я, як патріот своєї Батьківщини, роблю все можливе у своєму віці: долучаюся до зборів на ЗСУ, беру участь у благодійних концертах, намагаюсь наполегливо оволодівати знаннями, щоби в майбутньому допомогти відбудовувати державу. Одним словом, міцно тримаю тил та допомагаю країні, аби врешті-решт одного дня почути слова, яких усі так чекають: “Нарешті…ми перемогли”. Хочеться цього якнайшвидше…

Знаю: зараз нелегко, та маючи сильних захисників на фронті й надійний тил, ми зможемо вистояти. Адже суперсила українців—незламність. Свято вірю, що “згинуть наші воріженьки, як роса на сонці”. І ми всі разом, тримаючи руку на серці, гордо заспіваємо:”Ще не вмерла України і слава, і воля…”