Наталя з дитиною і чоловіком-інвалідом виїхала з дому після того, як довелось поховати свекруху  

Мені 41 рік, маю чоловіка й двох синів. Старший у Польщі на заробітках, а молодший пішов до 7 класу.

Я працюю в дитячому садочку. 24 лютого збиралася на роботу, але до мене прийшла наша двірничка й каже: «Не збирайся на роботу - війна». Ми ввімкнули новини й побачили все.

Ми бабусю втратили. Снаряд прямо в дім поцілив, вона згоріла заживо. Наш район був на лінії розмежування - з березня у нас було дуже гаряче.

Дім моєї свекрухи одним із перших постраждав, його рознесло повністю. Її вже витягнули обгорілою. Ми виїхали, бо в мене дитина мала. Але там залишився мій батько - він різав курей і нам передавав.

Ми виїхали своєю машиною, труднощів іще не було.

Зараз роботи не маю - ми на простої, 2/3 від зарплати платять. А ще оформили статус ТПО. Добре, що тітка дала житло безкоштовне.

Я не боюся нічого такого, тільки переживаю за дитину. Можна було б поїхати за кордон до сина, але чоловік хворий, потрібно за ним доглядати - йому ногу ампутували.

Коли війна скінчиться - не знаю. Тільки знаю, що на переговори ніхто не піде: у нас бойовий народ, і ми ніколи не будемо жити з росіянами. Ми надіємося, що буде наша перемога.

Звісно, хочеться повернутись додому і працювати у своєму дитячому садку. Я надіюся, що в нас усе налагодиться. Хочу, щоб син повернувся додому.