Історію подано мовою оригіналу

Мені 47 років, працюю я в архівному відділі. 24 лютого вдома була, збиралася на роботу. Я ще нічого не чула, новини не дивилася. Вийшла на вулицю, бачу – людей багато біля банкомату. А потім прийшла на роботу, і тільки там мені сказали, що війна почалася.

Світла в нас не було, газ ми купували балонами, воду також купували. У мене свій будинок, і я купила воду в басейн. Найбільше шокувало те, що і зараз відбуваються ракетні удари і гинуть люди. 

Ми не виїжджали, були на окупованій території. У мене мама старенька, 87 років, вона не захотіла виїжджати.

В нашій родині у всіх змінилися звички і вподобання, змінилися пріоритети. По-іншому почали на все дивитися і більше цінувати життя. Я п’ю заспокійливе і молюся Богу - це мене заспокоює. А так – страшно, особливо коли ракети летять, і повітряні тривоги, - тоді просто панічний страх.

Мені здається, що влітку має бути якийсь прогрес і повинно все це якось вирішитися.

Я хочу мирно жити, лягати спати спокійно і не думати, чи будуть вночі летіти ракети. Просто жити і радіти кожному дню.