«І тоді я зрозумів - це ВІЙНА»

Чорман Дмитро, 16 років, Гранітненська ЗОШ I-III ст., с.Гранітне

Есе «Один день»

Один день із мого життя. Мені дуже моторошно згадувати, бо цей день відбивається болем у серці. Почалася війна в нашому регіоні.

Що таке війна - це зло, вбивство, біль, саме жахливе, що може бути в  житті. Багато беззахисних та невинних людей гинуть через лідерство, гроші та амбіції інших. Я вважаю, що люди самі створюють ворожнечу між собою і намагаються довести хто з них сильніший, використовуючи для цього війну. Війна – це розруха, голод, тисячі загиблих, сльози батьків, жінок та дітей - це страх.

Вперше за дев’ять років я відчув страх, коли на нашу землю так несподівано прийшла війна. Був звичайний осінній день. Ми з друзями як завжди грали на вулиця, бабуся була зайнята домашніми  справами. Ніхто не думав, що станеться трагедія. Я несподівано відчув землетрус. Здавалося, що земля йде з під ніг. Раптом свист, від якого закладає вуха, навіть, коли ти їх затуляєш, все одно дуже чутно. І вибух. Потім знов свист і вибух. Це було настільки моторошно, і ти навіть не розумієш, що відбувається навколо. Я дивився на всі боки і не міг збагнути: «Що діється?». Я думав мені це сниться. Ніби беру участь у зйомках фільму 1942 року. Все відбувалось швидко. Навкруги летів пил, дим, каміння. У мене все життя пролетіло перед очима. Кінець - подумав я. Мабуть у мої дев’ять років життя закінчиться. Я думав, що більше ніколи не побачу своїх батьків, дідуся, бабусю, брата та друзів. Більше ніколи не буду гратися та навчатися. До мене підбігла бабуся, схопила за руку і ми кинулися до підвалу. На руках у неї я побачив свого молодшого брата, який голосно плакав. Максим настільки злякався, що не міг сказати слова. Він обіймав бабусю і від страху трусився, як тваринка , на яку полюють.

На той час він і я не розуміли, що діється навкруги. Мені було його дуже шкода, бо він ще менший, а ніж я. Він просто був наляканий, а я постійно задавав бабусі питання: «Що це? Що там діється?», а вона дивилася на нас і казала: « Все буде добре, Бог нас дуже любить і зможе зберегти, Бог з нами». Вона щось тихо говорила, я навіть не розумів її шепоту. Тільки потім здогадався, що вона молилася за нас, переживає за те, що буде з нами.

Я не міг подумати, що може прилетіти снаряд і всіх убити. «Чому в нас стріляють? Що ми робимо в темному та сирому підвалі? Що такого накоїли? Чому нас хочуть вбити? За що?». У мене було дуже багато питань, на які я відповісти просто не міг. А ще більше лякало, що на ці запитання не могла відповісти і моя улюблена бабуся.

Одне заспокоювало, вона сильна,смілива, добра, чуйна і нас захистить. Але стрілянина не зупинялася. Вибухи були чутні з усіх сторін. Складалось таке враження, що вони стріляють з нашого двору, що уся зброя, танки, машини розташувалися поруч з нами.

Через дві години все затихло. Бабуся вийшла з підвалу, подивилася, що там таке відбувалося. Ми з братом маленькими кроками йшли за нею, бо боялися залишатися на одинці.

Коли вийшли на вулицю, побачили жахливу картину навколо. Весь наш двір у камінцях, у розбитому склі. Я дивився на будинок зі сльозами на очах, бо там не було жодного скла, металеві двері побиті осколками, а від снаряду дах став як решето. Усе було розбито і поблизу з будинком - мертвий Рекс.

І тоді я зрозумів - це ВІЙНА.

Я хочу, щоб було щастя у кожному домі, злагода в кожній родині, мир в нашій країні. Потрібно бути добрими, лагідними, щирими і щедрими на любов і добро та вірними. Тоді поміж людей завжди пануватиме мир, злагода, любов, дружба. Мир – це надійне майбутнє, світло радості, сповнення мрій.