Єременко Олена, 1 курс, Державний професійно-технічний навчальний заклад "Хмільницький аграрний центр професійно-технічної освіти"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сапун Ольга Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Дзвінок. На сходах чується тупотіння багатьох ніг, розмови, сміх. Перерва. Як добре, що можна сходити в кіоск за духмяною булочкою, розповісти подрузі про закоханий погляд сіроокого хлопця, поділитися новинами, можна.., можна.., можна...

А ще рік тому було все по-іншому… Херсонщина, рідний Каланчак, природа, серед якої я виросла, школа, знайомі з дитинства стежини...

А далі, як у страшному сні... Одна за одною гортаються сторінки пережитого: розпачливий крик мами, перелякані очі молодшого братика, незрозумілий страшний гул за вікном – це був ранок 24 лютого 2022 року.

У моє життя ввірвалася війна. Окупація. Рік життя у страху й невідомості. Моя рідна школа стала російською. Пропозиція від окупантів продовжити навчатися в школі. Туди я не пішла: чуже, вороже. Почувала б себе зрадницею. Що буде далі?

Ніколи не думала, що моя скромна і тиха бабуся, ризикуючи життям, усіма правдами й неправдами, вивезе мене з окупованого містечка. А потім мою долю вирішили люди-ангели, стурбовані, заклопотані, з іскоркою доброти в утомлених очах.

Я потрапила у незнайомий досі Хмільник. І знову мене оточили турботою люди доброї волі. Вони вразили мене своєю безкорисливістю, безмежною добротою. Я зрозуміла, що людські душі відкриваються по-справжньому саме у важкі години. Щодня ще й досі переглядаю новини сайту волонтерів Хмільника:

– Терміново просимо спальні мішки, броники, окопні свічки, маскувальні сітки.

– Великий збір! Наші мужні захисники знову потребують допомоги.

– Є бажання помститися? Задонать – хлопці помстяться! Безкінечним бурхливим потоком пливе людська біда, «пливе кача» – пливе, пливе…

Якого розміру, чи якої будови, чи ще чогось, якогось має бути людське серце? Можливо, колись після війни в медичній науці з’явиться новий термін – «синдром волонтера».

Усвідомлюю, яка це титанічна праця, недоспані ночі і тисячі, тисячі врятованих життів. Але ж це не тільки у Хмільнику! «Робочі чоботи» волонтерів залишають ангельські сліди по всій землі українській.

Волонтерський рух в Україні став унікальним явищем, про який із захопленням говорить увесь світ. Цей рух об’єднав усе наше суспільство. Сьогодні це ціла структура громадських організацій та груп людей, які вирішують нагальні й болючі проблеми держави. Волонтерських рух України викликає подив і захоплення навіть країн Заходу, де в середині ХІХ століття було започатковано цю добру справу.

Волонтерство сьогодні – це один із шляхів, що наближає нашу Перемогу.

Дорогі мої ангели в «робочих чоботях», низько вклоняюся вам і довіку буду вдячна за моє врятоване життя, за неоціненну вашу безкорисність, за те, що рятуєте майбутнє України.

Не знаю, як складеться моя доля, але 24 лютого 2022 року я вже закарбувала в пам’яті рядками:

Я багато чула про війну,

Що була далекою й чужою.

А тепер в мій дім прийшла вона

Злісною, кривавою ходою.

І укрились вирвами поля,

Що давали врожаї багаті.

І постали знищені міста -

Наслідки боїв й ракет крилатих

І бабуся прихистку шука,

Хлопчик весь тремтить – перелякався,

І надривно матінка рида −

Син єдиний під завалами зостався.

І тварини щуляться, не зна,

Що за жах твориться тут довкола.

Де ступала путінська орда,

Там руїни, сльози, кров і горе.

Ці чорні руки злісної юрми

Загарбать руський край мають охоту.

У них, мабуть, ще грає кров орди,

Кікімори з московського болота.

Я вірю в те, що край мій оживе.

Піднімуться з руїн міста і села,

Бо кращі з кращих віддають життя,

Щоб щастя повернулося в оселі.

І щезне зграя путінських заброд,

І Перемога гордо закрокує.

И досягненнями, й злетами весь світ

Народ вкраїнський ще впевнено здивує.