Павлючок Олександра, 8 клас, ЗЗСО І-ІІІ ступенів с. Розтоки

Вчитель, що надихнув на написання есе - Титор Олена Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У житті  кожної людини відбувається така подія, яка змінює її життя назавжди. Так існування всіх українців змінила подія, яка відбулася 24 лютого 2022 року - повномаштабне  вторгнення російської федерації на українські землі.

Ранок цього дня почався з вибухів та сирен, по телебаченню та радіо повідомили про введення воєнного стану в Україні – почалась війна.

Цей день змінив все. Закривали кордони, забирали людей, вибухи, постріли, плач, крики та молитви. На вулицях хаос, виють сирени, люди сидять в укриттях не знаючи що робити. З того часу минуло 3 роки і 2 місяці, а це все відбувається і зараз. Хтось загинув, когось тримають в полоні, інші виїхали за кордон, але багато українців було безжально вбито. Чимало людей  пропало безвісти, а рідні все чекають вдома і моляться, щоб вони повернулися додому живими. А скільки матерів, дружин та дітей в останнє побачили свого сина, чоловіка та батька лежачим в труні.

Багато маленьких, ні в чому не винних діточок залишилися без батька або матері.

Росіяни - це нелюди, вони окупували частину України, знищили лікарні, будівлі, села й міста, школи та садочки, було зруйновано найбільшу гордість України - літак «Мрію». Вони безжалісно вбивають невинних людей, дітей та тварин. Знищують всіх і все, що бачать на своєму шляху. Війна – жорстока, нікого не жаліє.

Скільки було пролито крові та гірких сліз, а скільки сил було прикладено, щоб наша Батьківщина знову стала незалежною країною.

А як було добре до війни! Люди жили в спокої і мирі, чекали вихідних, щоб кудись поїхати з сім’єю, друзями, ріднею. Дітки відвідували дитсадочки, школи, гуртки. Разом їздили на море, в якому ще тоді не плавали уламки ворожих літаків і шахедів. Спокійно ходили  до лісу, де ще не було мін. Українці  виходили гуляти без страху, що над ними може пролітати ворожа ракета.

Які чудові були дні до цього страшного, фатального ранку! Коли на Великдень традицією було красити писанки і пекти пасочки, а не оплакувати загиблих синів та дочок.

Зараз життя не таке як раніше, не таке веселе та не таке яскраве як в дитинстві. Кожного дня помирають десятки наших захисників. Вони віддають за нас найцінніше що в них є – життя.

Кожен з них бореться до останнього подиху, їх катують, ґвалтують, над ними знущаються, їх морять голодом і безжально вбивають.

Пам’ять про наших героїв навіки залишиться у серці кожного українця. Ми маємо завжди пам’ятати завдяки кому ми живемо, вчимося та працюємо. Також велику роль в цій війні відіграють волонтери. Ці дивовижні люди виконують свою важливу та важку роботу не зважаючи ні нащо. Скільки зброї та військового однострою було куплено завдяки їхнім зборам та донатам. Вони врятували багато невинних життів за що ми їм також дуже вдячні.

Ми не дамо впасти нашій країні на коліна перед москалем. А наш сильний, незламний, український народ, і надалі буде допомагати – вистояти.

Сила допомоги заключається в тому, що ми і надалі маємо триматися згуртовано як і у перші дні війни. Маємо і надалі допомагати хто чим може, щоб наблизити нашу перемогу. Ще з самого початку війни люди допомагали чим могли: плели маскувальні сітки, робили окопні свічки, здавали кров для хворих воїнів, готували та відправляли на передову їжу, в школах та садочках діти та вчителі збирали коробки з їжею, одягом та солодощами, малювали малюнки і писали листи підтримки захисникам.

Було проведено багато ярмарок, акцій та концертів на яких було зібрано кошти на потреби ЗСУ.

Ця жорстока війна забрала багато життів. Завадила комусь втілити в життя свої плани та мрії. На наші родючі землі було пролито багато крові та гірких материнських сліз. Через цю війну розпалося багато сімей, багато дітей залишилися без батьків, а бідні матері без синів та доньок.

Але війна – показала  нам що ми сильні коли ми разом.

Ми повинні бути згуртовані і допомагати один одному щоб швидше наблизитися до перемоги. Наше життя ніколи не стане як раніше. Багато людей вже не будуть ходити по цій землі тому що вони віддали своє життя за свою країну і людей які в ній живуть.

Хтось залишився інвалідом. А хтось росте без мами з татом.

Через цю війну постраждали всі, але якщо ми далі будемо вірити в силу допомоги та в те що ми зможемо перемогти в цій кривавій битві, то в нас вийде це зробити – разом. Ми дякуємо нашим Захисникам, нашим героям, нашим ангелам охоронцям за те, що ми живі та здорові ходимо по цій землі. Ми дякуємо волонтерам та звичайним людям що роблять все для настання перемоги.

Ми дуже вдячні всім хто бере участь в протистоянні цій війні. Слава Україні! Героям слава!