Іваненко Богдана, 9 клас, Єрківський ліцей імені Героя України В.М.Чорновола Єрківської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондаренко Діна Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Герої не вмирають – вони залишаються в серцях тих, заради кого жили і боролися.

Є дні, після яких життя ніколи не буде таким, як раніше. Є люди, які, навіть відійшовши у вічність, залишаються світлом у серці.

Для мене таким був двоюрідній брат Вадим Дідківський – солдат Збройних сил України. У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов захищати нашу Батьківщину.

Був одним із командирів відділення окремого загону спеціального призначення "Азов", воював на Київщині та Донеччині. Загинув 2 травня 2022 року в бою за Маріуполь.

До війни ми не були надто близькими, але він завжди, коли мені потрібна була допомога, був поруч. Пам’ятаю, як учив мене грати на укулеле –  невеличкій гітарі. Брат придбав її, сам навчився грати, а потім терпляче показував акорди, жартував, коли в мене щось не виходило, завжди хвалив навіть за найменший прогрес.

Саме завдяки йому я полюбила музику. Тепер кожного разу, коли беру до рук інструмент, ніби чую  його голос: «Ти можеш, Богдано!»

Ми не часто переписувалися, коли він був на фронті. Лише зрідка приходили короткі повідомлення: «живий», «тримаємось». Але й ці слова ставали наче промінчиком світла в мороці війни. Вони давали мені надію, що війна закінчиться й настане довгоочікувана перемога.

Коли прийшла звістка про те, що Вадим загинув, для мене все зупинилося. Ніби хтось вимкнув звук у цьому Світі. Я довго не могла повірити, не могла все це сприйняти.

З часом зрозуміла: потрібно жити так, щоб він міг пишатися мною, допомагати тим, хто зараз на полі бою виборює Перемогу, підтримувати наших захисників і одне одного. Я із своїми однокласниками відразу долучилися до волонтерського руху, який було організовано в нашому ліцеї: ми плели сітки, малювали листівки для військових, писали історії про наших героїв. 

Тепер знаю: коли здається, що нічого не має сенсу, допомога іншим повертає його. Вона лікує душу, творить життя.

Мій брат був справжнім. Він не шукав слави, просто робив те, що вважав «правильним». Його вчинки – це приклад мужності й любові до Батьківщини. І хоч ми й не змогли поспілкуватися  в останні хвилини його життя, я знаю – він відчував мою підтримку. Наші уроки «музики»  продовжуються, я досі чую акорди його укулеле –  у кожній пісні, що звучить про українських Героїв -Захисників та про майбутню Перемогу.

Смерть брата змінила мене. Я подорослішала. Навчилася не мовчати, коли болить. Навчилася  діяти, коли можу, бо саме в цьому – сила допомоги. Вона об’єднує, підтримує і зцілює. І, можливо, рятує чиєсь життя.

Вічна пам’ять моєму брату Вадиму. Слава усім Героям!

P.S. Не забуваймо, що кожен із нас може зробити щось важливе для спільної Перемоги. Навіть найменша допомога – це вже велика справа!