Мацюк Анастасія, учениця 9 класу Славутської гімназії №4 м. Славути Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Потаковська Людмила Олександрівна

Моя Україна майбутнього

Встане Україна І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить…

Тарас Шевченко

Спочатку ми думали, що цього ніколи не станеться. Потім жили вірою, що це закінчиться через декілька тижнів, згодом -  до кінця весни, літа... Наразі ми усвідомили, що «Україна понад усе!» Сьогодні ці слова звучать як сполох, що пробуджує дух, єднає серця, кличе до активних дій, об’єднує  під прапором, кольору неба й сонця, згуртовує молодь та людей похилого віку, для яких Україна не просто місце проживання, не крапка на географічні мапі, а цілий всесвіт, навколо якого обертаються такі щемні та рідні для кожного поняття, як: «мама», «рідна домівка», «родина», «стежка до бабусиного обійстя», «школа», «друзі»…

І щохвилини ґрунтовнішою стає наша віра у незламність, міць та стійкість неньки України, яка «кровію омита», «слізьми полита», потребує захисту від ворога, що, здається, лише вчора був «сім’єю єдиною», та вже зараз шматує Богом даровану нам Батьківщину.

Він руйнує мир і спокій, знищує міста та села, вбиває наше сьогоднішнє  й зазіхає на  майбутнє нації, знищує її генофонд. Це він засіває нашу Землю залізними вбивчими «зернами», які не лише нищать усе живе, а й проростають паростками ненависті та зневаги до ворога.

Водночас колосяться врожаєм добірних зерен любові один до одного, усвідомленням важливості взаємопідтримки, глибоко у свідомість пускають коріння розуміння самобутності нашої нації, унікальності культури українців, єдності усієї нації перед обличчям смертельної загрози для її існування.

Ми  - українці проживаємо жахливий період не лише воєнних втрат чи переможних здобутків, але й період самоочищення нації, зламу стереотипів та перепрограмування свідомості, зміни узвичаєних поглядів та формування нових стандартів мислення.

На жаль, війна продовжує вести свій чорний список жахливих, несумісних із здоровим глуздом людини злочинів, позбавляючи нас відчуття часопростору, сили й мрій, крадучи дитинство та молодість.

Її жертви незліченні, оскільки вона забрала частинку кожного з нас. Вбила її разом з нашими Героями та Героїнями, разом з усіма невинними українцями чи вщент зруйнованими містами. Вбиває й досі, адже кожна нова трагічна подія  відлунює  нестерпним болем у душі, який не дає нам змоги жити.

І хіба мають право бути слабкими діти, чиє дитинство забрала війна? Діти, які тепер у смартфонах перевіряють не кількість вподобайок під світлинами в соціальних мережах, а скільки бомб було скинуто на їх місто, чи з тремтінням у голосі запитують один в одного, чи прокинувся сьогодні їх друг, чи живі сусіди, чи вцілілий будинок, в якому жили, чи тримаються цеглинки школи, гомінкими коридорами якої бігали та складали плани на майбутнє…

Чи можуть бути слабкими діти,  які,  замість того, щоб збирати гроші на свої забаганки, вишукували найменшу можливість заробити  їх, виготовляючи льодяники, захисні амулети, співали або грали на музичних інструментах годинами  на вулицях великих міст чи маленьких містечок, аби  допомогти Збройним Силам України придбати таку необхідну зброю.

Діти, які замість того, щоб плести браслетики, плели маскувальні сітки. Діти, у кого в мріях не розваги чи відпочинок, а віра в ПЕРЕМОГУ та бажання знищити ворога. Діти, які втрачають звичні для їхнього віку поняття: школа, контрольна робота, перше почуття закоханості чи дружби, змогу зустрічатися на вечірках чи прогулятися містом.

Страх і біль, невимовні труднощі виживання й життя у воєнні дні, місяці,  розпач від того, що не маєш рідної домівки, що  не можеш повернути друзів, рідних, близьких, загоїти їх рани - ось що, як живий нерв, пульсує у свідомості покоління дітей, якому випало народитися й жити в Україні сьогодні.

Ці пекельні випробування виховали покоління болем. І хто, як не вони, розуміють значення добра та зла. Хто, як не вони, будуть боротися далі та всіма силами захищати свою країну.

Вони, кого  доля била й ламала, незважаючи на глибокі рани, які назавжди залишаться в душах катованих, гнаних з рідної землі, завчасно посивілих, від розриву снарядів скалічених,  засяють  новими гранями переосмислення глибокої суті людського буття, осмисленням таких понять, як вірність, відданість, патріотизм, дружба, взаємопідтримка,  побратимство. І через це є надія, що нове українське покоління,  вийшовши з сирих бомбосховищ, не скаже на московита "брате", не заговорить ворожою мовою.

І голос його стане завдяки цим випробуванням настільки сильним,щоб перекричати гучні сирени,які вже стали буденністю такої бажаної,але жорстоко відібраної щасливої молодості.

Вірю, що справа сотень небайдужих людей, чиї душі спостерігають з Молочного Шляху вічності за нашими кроками, не марна. Що буде світ новим з новою Україною, яка впевнено рухатиметься шляхом, прокладеним у майбутнє.Україною, яка здобуде ПЕРЕМОГУ не тільки над матеріальним ворогом, а в першу чергу, над ворогом всього духовного: людяності, добра, справедливості й честі, правди й гуманізму, милосердя й гідності, людинолюбства й добросердечності.

Сьогодні кожна українська дитина молиться за мирне небо над домівками, за українських солдат, за рідну Україну, бо вірить, що воскреснемо, бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але жива, бо ми живемо на цій Богом даній землі як народ, бо світить нам крізь віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля!».

Молитва очищує душу, дає їй світло. Світло мільйонів людей, що склали долоні у молитві до Бога,  світло наших воїнів, що дали клятву на вірність Батьківщині,  світло цілої нації, яка, стиснувши зуби від болю та втрат, усьому цивілізованому світу показала незборимість української волі та віри, - переможе будь-яку темряву! Це світло допоможе й нам самим стати світлішими, адже чим більше світла випромінюватимемо ми, тим більше його буде даватися нам!

Український народ, сильний, нездоланний. Дух його незборимий. І я твердо вірю, що наша нездоланна, сильна духом Україна витримає усі перепони на шляху до своєї величі. На її священній землі пануватиме мир, спокій та Божа благодать.

 Попри усі негаразди, жахи, труднощі, ми постанемо як дивовижний птах Фенікс, ми засяємо світломнескоре них та переможців, світлом очищення та піднесення духу, світлом всеобіймаючим та оновлюючим!