Чернюк Іванна, 11 клас, Бубнівський ліцей Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Федонюк Віра Ростиславівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – слово, що завжди супроводжувалося глибокими почуттями болю і тривоги. Це не просто конфлікт між країнами або арміями – це трагедія, яка змінює  життя кожної людини та залишає свою мітку на всіх поколіннях. Мої враження про війну формувалися вже протягом останніх років, коли спостерігала, як моя країна переживає один із найважчих періодів своєї історії. Історія України завжди була сповнена війнами та конфліктами, однак вони мали для мене не таку значну силу, поки це не стало особистим. Коли війна прийшла на нашу землю, вона змусила усвідомити всю агресію, жах та біль. Те, що раніше я могла бачити тільки в підручниках або фільмах, стало реальністю сьогодення.

Перші дні війни були жахливими. Новини переглядалися кожну годину, і я не знала, чи настане завтра. Передчуття найгіршого тривожило душу, а серце огортав неспокій.

Але війна – це не тільки біль та втрати. А ще й спільність і сміливість. Я спостерігала, як люди об’єднуються і підтримують один одного у важкі моменти. Волонтери, лікарі, звичайні громадяни - усі вони одне ціле. Коли бачиш, як зовсім різні люди спільно працюють разом для однієї країни і однієї свободи, то це неймовірно надихає.

Хочу розповісти свою історію. Я вдячна Богу, що мою родину не торкнулося це лихо.

Але на початку війни мого дядька було мобілізовано, спочатку це була тероборона, а потім – навчання в Литві, далі - служба в Запоріжжі. Там влітку минулого року він отримав важке поранення. Ми не знали, де він, і об'єднувалися, щоб знайти, нарешті знайшли, відвідували у госпіталі.

Також розуміння війни вніс мій ліцей: під час тривог у підвалі ми плели сітки, робили окопні свічки для наших військових, енергетичні набори. Ми об'єднувалися не тільки ліцеєм, а й цілим селом. У клубі ставили вистави, колядували, малювали малюнки, робили обереги, щоб нагадати нашим військовим, що ми їх пам'ятаємо, любимо та завжди чекаємо вдома.

Зібрані кошти відправляли на потреби ЗСУ.

Але війну кожен сприймає по-своєму. Хтось відчуває втрату віри та надії, хтось стає більш стійким та сміливим. У мене за той час була можливість побачити, які добрі й надійні можуть бути люди, а також які конфлікти може викликати страх та паніка. Але незважаючи ні на що, кожен з нас став сильнішим, оскільки мусив адаптуватись й виживати. Ще одна сторона війни – це зміна сприймання світу.

Війна показує важливість речей, які раніше здавались дріб’язковими.

Ми почали  цінувати мир та спокій, дім та затишок, стабільність та впевненість у завтрашньому дні, душевні розмови з рідними та друзями. Речі, які раніше здавалися рутинними, набирають нового звучання, й ти розумієш, що справжня цінність не в матеріальних благах, а в людському житті, стосунках, спілкуванні. Тому навіть у найбільшій темряві варто шукати світло.