Для нашої сім’ї війна почалася в суботу 14 чи 15 червня 2014 року. Удень було дуже спекотно, а ввечері з донькою та онуком вийшли на вулицю, зять був на роботі. Ми планували щось зробити в городі. Тут бриючим льотом, як кажуть, над нашими головами пролетів літак у бік блокпоста біля річки. Незабаром ми почули вибухи.
Дочка тоді сказала, що вони завтра виїжджають. У городі вже все було посаджено. Вони вкинули в машину все, що вмістилося, і 15 червня виїхали.
Я залишилась вдома. У мене погано ходять ноги, але тоді ще була без милиць. Куди я поїду? Як я залишу все нажите? Ми побудували хороший будинок, жили тут із чоловіком, із дітьми.
Оля сказала, що дуже хвилювалася за сина. Оскільки він хворів неврологічним захворюванням, вона турбувалася, що це позначиться на ньому. Тому вони виїхали. Діти роз’їхалися. Раніше була повна сім’я, а тепер бабуся залишилася сама.
Лінія розмежування всього в семи кілометрах від нас. По прямій рівно п’ять. Монастирськ – уже інша сторона.
Я 7 грудня взагалі думала, що не виживу. До цього в нас, де я живу, 17 чи 15 осіб загинуло; одного дорогою вбили, того у квартирі просто вбили, іншого в кухні й так далі. Снаряди влучали в будинки. Хто необережно ліг спати біля вікна – тих осколками вбило. Хати погоріли, не знаю, скільки, але дуже багато з них стали непридатними.
Тут у кінці [вулиці] загалом залишилися тільки бабусі. Уся молодь, хто міг, ті поїхали світ за очі. Залишилися тільки літні люди.
Нам розбомбили газ і електрику, усю зиму не було. Три з половиною чи чотири місяці нічого не було. Як я виживала? Переважно в усіх у селі все було зроблено під газ. Тільки бабусі залишили в кухні грубки, щоб топити. І ми теж залишили одну грубку під вугілля, але на ній не можна було готувати. Я пристосувалася, просила в людей чавун і так варила їсти. Іноді до сусідів ходжу, у них варю.
Я мрію тільки про те, щоб не було кордонів, щоб була єдина Україна й одна держава. І щоб дітям із Росії дозволили бабусь і дідусів провідувати. Мої діти за сім років жодного разу не приїжджали до мене, тому що знають, що тут ідуть військові дії.
Я написала письмову заяву і тепер до мене раз на тиждень із Червоного Хреста приходить дівчина. Від Ріната Ахметова ми весь час отримували допомогу, спасибі велике за неї, це була велика підтримка для нас.
.png "Імена")
