Історії, які ви нам довірили
Моя дочка Олена Кизим померла в 38 років, у травні 2015 року. Ховали її під обстрілами. На кладовище не завжди можна приїхати, тому що стрілянина постійна.
Життя Олени забрала пневмонія. Дочка захворіла восени 2014 року. Через брак медикаментів у місті повноцінний курс лікування не пройшла. Їй у жодному разі не можна було переохолоджуватися, але обстріли постійно змушували ховатися у вхідному тамбурі. Вона мерзла на матрацах на підлозі. Яке могло бути лікування, якщо всі на нервах? Усю ніч можна було просидіти й боятися цих обстрілів.
Через постійні обстріли до будинку Олени, який розташований біля аеропорту, лікарі їхали 40 хвилин. Врятувати її не змогли. Серце Олени не витримало. Трапився набряк легенів – і серце зупинилося.
Усе це відбулося на очах у моєї онучки. Від пережитого стресу Аня не могла отямитися пів року. Щоб вона скоріше повернулася до життя, тато Віталій вирішив переїхати з нею до мене, до бабусі.
Тепер у їхній квартирі ніхто не живе вже майже рік. Віталій не може приходити в цей будинок, тому що все нагадує про страшний травневий день, коли вмирала його Олена.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
