Меньшеніна Світлана, викладачка Привільненської гімназії

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Як ти? Саме так починається кожен мій ранок. Я пишу в телеграмі своїм рідним, друзям. Іноді просто дивлюся, коли вони були в мережі останній раз. І так радуюся, якщо це було сьогодні.

Наше життя змінилося і вже не буде таким, як колись. Війна - таке страшне слово, яке ми чули колись від бабусь і дідусів. Не думали, що вона повернеться знову. Навіть не уявляли, що наші діти стануть "дітьми війни". Переосмислюєш усе своє минуле. Приходиш до висновку, що багато того, через що ми переймалися раніше, стало зовсім неважливим. Лише життя є пріоритетом. Нехай би мої рідні та близькі були поряд. Події розкидали людей по всьому світу. Кожен обрав свій шлях. Хтось виїхав за кордон, хтось залишився вдома, хтось пішов на фронт. Нікого не засуджую. Кожен має право на власну думку.

Вчорашні однокласники, знайомі, сусіди, колеги боронять рідний край. Душа болить за кожного з них. Тому що будь-який солдат - це чиясь дитина.

Серце матері чекає завжди. "Мене не буде 10 днів", - написав чоловік о третій ночі. Я саме прокинулася, неначе якийсь знак відчула. "Буду чекати тебе". Прочитано. Був у мережі хвилину назад. І починається важкий час. Це не десять днів, а безкінечність. Чекаю, молюся і вірю. Хочу знову почути його голос. Час йде повільно. За вікном сонечко, квіти. А я не можу примусити себе посміхнутися. Летить вертоліт. Син ліг на землю, закрив голову руками. А я стою, неначе в ступорі. Ще зовсім недавно ми усі дивилися в небо, коли чули гул. Тепер ці звуки лякають.

"Як ти?" Не можу повірити своїм очам. Це він. Сльози радості лише від двох слів. Але скільки в них змісту! І мені вже нічого непотрібно. Я найщасливіша людина на світі. "Втомився, дуже хочу спати і побачити тебе". І знову вирій думок. Я не сплю, думаю: як же ми будемо жити далі? Коли він повернеться? І чи повернеться? Ні! Я не хочу про це думати. Відганяю від себе погані думки. Хочеться миру і більше нічого. Нехай він скоріше настане. Мільйони зламаних долей, чоловіки без рук та ніг, переповнені кладовища, діти-сироти....Але життя продовжується, не дивлячись ні на що. Як ти? Це пароль рідних людей. Бережіть себе і своїх близьких.