Степанова Дар’я, учениця 11 класу Комунального закладу "Харківський ліцей №108 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Євменова Світлана Олексіївна

Моя Україна майбутнього

Якою я бачу Україну? Сильною, міцною, впевненою країною. Тут панує закон і порядок, а в центрі державних інтересів – Людина, її права і свободи. У моїй Україні майбутнього відсутня корупція, є широкі можливості для особистого розвитку, навчання, ведення бізнесу, відпочинку. Сподіваюся, що повернуться всі громадяни, які виїхали через війну.

Більше того, мрію, щоб Україна стала привабливою настільки, що сюди іммігруватимуть і мешканці інших країн. Зростання рівня життя сприятиме появі відчуття захищеності. Збільшуватиметься народжуваність, і, нарешті, почне зростати чисельність населення в країні.

Вважаю, що люди – це найголовніша цінність. Земля без людей – пустеля. Зараз, коли триває війна, наша держава не просто відстоює свою територію, вона бореться за кожного українця, який страждає від дій ворога. Мир для мене – це життя без жертв військових та цивільних, без зведень про поранення, без катувань та принижень, без обстрілів та повітряних тривог.

Мир – це вільна Україна без окупантів, без їхньої військової техніки, без мін та снарядів, зараз усіяних усюди, де були російські військові. Мир – це коли без страху йдеш у ліс збирати гриби і тракторист виїжджає в поле орати, коли, нарешті, засіють усі поля на сході та півдні України.

А ще мир не настане, поки в країну не повернуться всі полонені, усі незаконно депортовані, поки не знайдуть усіх зниклих безвісти та не встановлять усіх жертв цієї страшної війни.

Перемога не буде повною, якщо не будуть покарані організатори та виконавці всіх воєнних злочинів.

Вважаю, що трибунал повинен стати подією світового масштабу, покарання – невідворотним та максимально повним, щоб у майбутньому жоден політичний лідер не задумав розпочинати будь-які агресивні дії.

Таке коротке слово «мир», але так багато умов, щоб він настав... Ще нескоро закінчиться війна, і тому складно говорити про те, що я робитиму, коли Україна переможе.

Розумію, що на той час уже закінчу школу, і, сподіваюся, буду здобувати освіту в омріяному університеті. Хочу приходити до навчальних аудиторій, спілкуватися з ровесниками та викладачами. Хочу вільно пересуватись у будь-який час доби та вільно подорожувати.

Можливо, мої бажання буденні, і немає в них патріотизму та величі. Проте... Я вбачаю своє майбутнє тільки в Україні. Тут навчаюся і навчатимусь, працюватиму, будуватиму особисте життя.

Що я робитиму ще, коли Україна переможе? Складно сказати. Знаю одне, що пам’ятатиму все, що було у війну, і намагатимусь чинити все можливе від мене, щоб моя Батьківщина відновлювалася, а прожите жахіття ніколи не повторилося. Я впевнена, що буду докладати всіх зусиль, щоб моя країна процвітала, розвивалася, міцніла.

Моя Україна – це спів солов’я, це цвіт вишні в саду, це лани дозрілої пшениці, волошки в житі, дитячий сміх, дівоча усмішка, мила серцю українська пісня.

Україна – моє життя, моє життя – Україна.