«Війна для мене – це ...»

Найперше – це зло і величезне горе.

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Це точно 2014 рік, коли почалися масові акції озброєних людей, які зривали українські прапори з адміністративних будівель, із будівель поліції. Тоді я зрозумів, що збройний конфлікт неминучий, так просто все не закінчиться.

Вам доводилося бачити воєнні дії на власні очі?

На щастя, коли починалися ці події, воєнних дій не було. Безпосередньо воєнних дій не бачив.

Про що ви говорили з рідними й сусідами під час активних бойових дій?

Під час активних бойових дій мої рідні перебували в місті, а я був за кордоном, залучений в іншій сфері. Я говорив з ними, намагався зрозуміти, що відбувається. Щосили намагався уберегти їх від дій, які могли їм зашкодити, щоб вони не постраждали.

Що з пережитого досвіду війни вам запам’яталося найбільше?

Я зрозумів, що люди на низовому рівні здатні об’єднуватися. Погано, що об’єднуються лише на рівні якогось негативу. Якби ми навчилися об’єднуватися на рівні позитиву, то не відбулося б те, що сталося. Люди б були свідоміші й відповідальніші не тільки за те, що відбувається в їх особистому житті, а й за те, що відбувається за межами їх власної квартири.

Нам властиво стирати з пам’яті неприємні події. Про яку подію з початку збройного конфлікту на Донбасі ви б хотіли забути (або не можете забути)?

Насправді, це погана властивість пам’яті – залишати тільки хороше.

Хочеться пам’ятати про все, щоб ці уроки були вивчені, і ми не наступали на ці ж граблі знову. Тому мені не хочеться забувати ніякі події, щоб це було підмогою для проєктів соціальної дії, щоб не відкотитися до того, що було.

Ви переїхали внаслідок війни? Куди? Як відбувався переїзд?

Так, я переїхав. У мене був контракт на роботу за кордоном. Тому всю окупацію я не застав, я повинен був відпрацьовувати контракт. Я застав початок окупації та повернувся вже після її закінчення. Але тут залишалися мої рідні та друзі. Я довго жив у Донецьку, але в окуповане місто, на жаль, уже не зміг їздити. На початку окупації я розумів, що місто буде заблоковане, і вибратися з нього буде вже неможливо, тому треба було виїжджати. Потім я повернувся в Дружківку, хоча міг би жити в Донецьку.

Які зміни принесла війна у ваше життя?

Я пішов від звичної для мене роботи й почав займатися проєктами соціальної дії. Після окупації з’явилося вікно можливостей, я побачив, що тут, у Дружківці, можна застосувати мій досвід роботи з людьми в інших сферах. Адже Дружківка – місто для мене рідне у всіх сенсах.

Як війна вплинула на ваш повсякденний побут?

Після окупації ходив містом і постійно озирався, чи немає когось, хто хоче мені помститися за мою проукраїнську позицію, думку про те, що Україна має бути цілою та неподільною.

І ось коли я вже перестав озиратися на вулиці, мені в офіс підкинули записку, що про мене пам’ятають. Після цього я знову став дивитися на всі боки. Пам’ять, усе-таки, стирає деякі моменти з життя. Тому минулі події в якихось моментах на мене вплинули.

Про що ви мрієте?

Хочу поїхати в український Крим. Я жив і навіть працював якийсь час у Ялті. Тому хочу туди повернутися, насолоджуватися субтропічним кліматом в українській Ялті.

Що таке щастя для вас?

Це — складне філософське питання. Щастя – коли в тебе є бажання й можливість для самореалізації, і це приносить якийсь позитивний ефект для тебе та твоєї сім’ї.

Що для вас стало найціннішим і найважливішим за останні роки?

Розуміння того, що я не один у полі воїн. Такий собі д’Артаньян, який думає, що він один такий чудовий. Я бачу величезну кількість людей, які хочуть змінювати щось у своїй країні, регіоні. Хороших людей більше, просто погані люди вміють краще об’єднуватися. Тому потрібно навчитися правильно об’єднуватися хорошим людям.

Чи змінилося ваше ставлення до життя через війну?

Я думав про це на дозвіллі.

Не знаю, чи можна називати себе фаталістом, чи я став більше фаталістом, ніж раніше. Але я став розуміти, що якщо не зробити щось зараз, то завтра буде пізно.

Я став звертати більше уваги на об’єктивні обставини, а не тільки на суб’єктивні. Іноді може не вистачити часу, коли почнеться щось дуже нехороше.

З урахуванням того, що ви тепер знаєте про зміни у вашому житті, які відбулися в ході війни, що б ви зробили інакше, повернувшись у 2014 рік?

Я, напевно, став би раніше займатися проєктами соціальної дії. Щоб об’єднати людей навколо розуміння, як треба змінювати життя на локальному рівні, які інструменти для цього є, яким чином бути втягнутими в локальні, муніципальні питання.

Якщо не цікавитимешься політикою, то політика цікавитиметься тобою. Тоді ти в цій грі будеш об’єктом, а не суб’єктом. Щоб люди розуміли, що таке держава, що таке місто, державні механізми й інститути, і як взагалі можна впливати на життя, як у своїй квартирі.

У своїй квартирі в людей є вплив, а за її межами не вистачає часу, бажання або розуміння. Треба працювати, щоб все це з’явилося.

Чого ви навчилися, поки долали всі ті складнощі, про які ви нам розповіли?

Навчився не зупинятися, навіть якщо нічого не виходить. Деяким речам доводилося навчатися в процесі. Якщо щось не виходить, треба пробувати, експериментувати, йти не зупиняючись. Дорогу здолає той, хто йде.