Я – одинока мама з двома дітками. Ми нікуди не виїжджали, залишалися у рідному місті, але постійні тривоги та обстріли виснажують. Життя доводиться починати з нуля. Мені дуже тяжко про це писати, бо хочеться миру і спокою для дитини, щоб вона могла відволіктися від всього жахливого, що відбувається.

Був приліт прямо біля нашого дому. Ми переховувалися у підвалах, у метро. Було страшно, не розуміли, що відбувається. Дочка прокинулась від вибухів, бачила літаки, як горіли будинки, «Гради», усе, що летіло на Харків до квітня 2022 року.

Страждали не тільки діти. Ми ходили до психологів, приймали ліки. Але коли вибухи тривають постійно, допомогти може лише закінчення війни.

Було складно без води, їжі та ліків. Дуже боляче це все знову згадувати, але це частина нашого життя під час війни.