Дуже багато змін у житті – я втратила все: дім, а в окупації померли батьки, які залишалися там. Перебували вдома, вранці почули вибухи, а вже наступного дня по наших вулицях колесили ворожі танки.

Дитина вже була доросла для свого віку, слухав новини, читав їх – і одразу все зрозумів. Я сказала, що доведеться виїжджати з дому. Сприйняв це із сумом, особливо, що бабуся і дідусь вирішили нікуди не їхати.

День виїзду був страшним: прощання з мамою і татом, три доби на ворожому блокпості у Василівці. Найбільш тривожно було, коли у рідному окупованому місті до мене підійшло шестеро російських військових і вступило в діалог.

Особисто мені дуже важко прийняти смерть батьків. Я навіть не змогла поїхати, щоб провести їх в останню путь. Спочатку на новому місці було важко, але сусіди допомагали нам.

Все, що залишилось з окупації в пам’ять про батьків – це маленька м’яка іграшка, яку мама передала моєму сину ще за життя.