Ніколаєвська Софія, 1 курс, Коледж ПЗВО «Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Грищенко Олександр Володимирович

«1000 днів війни. Мій шлях»

У переддень 24 лютого нам, школярам, повідомили про продовження дистанційного навчання ще на два дні. А вже зранку наступного дня в соціальних мережах надійшло багато повідомлень від однокласників. Не розумію, що відбувається? Інформація поширювалася дуже швидко. У почуте не хотілося вірити. Війна! Невже Україна знову опиниться в огні? У моєму рідному Херсоні заклади почали зачинятися, людям заборонено виходити на вулицю. Ми залишаємося вдома.

Початок березня запам’ятався окупацією. Місто захоплював ворог. Багато військових та техніки і більше нічого. Пустка закрадалася в моє серце, відчуття страху билося в унісон із моїм диханням.

Місто зачинене, ворог поруч, їжі немає, черги до банкоматів та продовольчих крамниць вражали своєю протяжністю. Я ніколи не бачила так багато голодних людей у ХХІ ст. в одному місці. Але українці – нація сильних та непереможних, чуйних та милосердних. Херсонці організовувалися та власноручно почали випікати хліб. Хліб – найважливіша їжа в окупації. Це символ життя!  

Поступово Херсон меркнув: зник спокій, люди виходили на вулицю тільки зранку, а в обідній час та ввечері завжди було порожньо. Життя міста згасало.

Восени 2022-го Херсон визволили від загарбників. Це була визначна подія для місцевих мешканців. Люди святкували, раділи воїнам ЗСУ, співали українських пісень та безмежно дякували.