Борщ Олена, 10 клас, Харківський ліцей № 128

Вчитель, що надихнув на написання — Павлова Валерія Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Неосяжна прірва між останніми роками… страшно згадувати, але й не менш жахливо просто викреслити з пам’яті ці дні. Їх вже тисяча, це насправді як крапля в морі у проміжках світового часу.

  • Занурся в ті спогади, як все починалося, чи було тобі так само лячно?

  • І не потрібно глибоко пірнати, все на поверхні.

  • Пам’ятаю щохвилинно той день: темний ранок, плач сирен, потужні вибухи та страх.

  • Як ти переборола все це?

  • Вірила, що темний ранок замінить яскравий день; що за холодною довгою зимою прийде оновлена весна.

  • Але ж цього не сталося, ти знову тут, ховаєшся. Знову та сирена, що кричить на всю Україну, і знову твоє налякане обличчя.

  • А подивися мені в очі, що ти бачиш? Страх нікуди не зник, але там палає надія та впевненість, - кажу я впевнено тій собі, яка ще декілька років тому була полохливою та слабкою дівчинкою.

  • І дійсно, очі твої горять, немов зорі займаються на небі. Ти – інша! Ти гориш душею за рідних, за народ, за Україну. Мені так цього не вистачало раніше, а тепер ти маєш сили проходити свій шлях гідно.

І ось цей момент настав, це була наша остання розмова.

Хіба є вже сенс дивитися в минуле, яке ми не можемо змінити? Згадую біблійну легенду про Лота та його родину: щоб рухатися вперед, ніяк не можна обертатися назад.

Але його дружина не хотіла відпускати старе, із сумом та страхом оглянулася та перетворилася на соляний стовп. Нехай ця легенда стане яскравим прикладом для нас всіх. Попереду неосяжний океан життя, що покаже нам і штормові дні: для нас це будуть втрати, боротьба за життя, невпевненість та страх; але будуть і дні штилю, де кожен із нас пливтиме по ледве-ледве зримим хвилям, насолоджуватиметься яскравими сімейними сходами за заходами сонця.Так, цей шлях тернистий, непростий, але ми знаємо, куди йдемо, знаємо,чого прагнемо.

Прощаюся з тобою, я-минуле, зустрічай, світе, мене нову!