Вернигора Олександра, 9 клас, Середня загальноосвітня школа I-III ступенів м. Києва № 4

Вчитель, що надихнув на написання — Скрипка Аліна Степанівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

23 лютого 2022 року

Це був звичайний зимовий день, снігу на вулицях зовсім не було, я як зазвичай готувалася до школи. Єдине, що відрізняло цей день з усіх, це тривожна інформація в групах новин та прогнози на початок війни. Це звучало лячно, проте вірити в це не хотілося.

24 лютого 2022 року …

Це той самий переломний день, я прокинулася зранку і перші слова, які я почула: «Почалася війна».

Важко описати емоції, що я відчула в той момент. Це був шок і жах, ми з рідними сиділи в кімнаті та без зупинки стежили за новинами. 

Тоді російська федерація напала без попередження, знищивши практично всю авіацію та техніку, зайшла на територію України і швидко просувалася, дійшовши аж до Києва. Наступні дні були як в тумані, це було жахливо: читати про ракетні обстріли, чути звуки вибухів та бачити ті руйнування й ті зруйновані життя, що вони лишили після себе. 

Страшно було спати, кожен момент міг бути останнім.

Слава Богу, що багато наших хлопців, багато українців не були готові віддавати свою країну цим звірям, вони пішли в ЗСУ і титанічними зусиллями проти переважаючої сили ворога змогли вигнати їх зі столиці Києва, з інших міст та відкинути їх подалі.

Через деякий час ми вирішили поїхати в більш безпечне для нас місце, зміна оточення пішла мені на користь після днів і ночей пекельного страху перебування в чотирьох стінах.

Повернулася до Києва я тільки під кінець весни, серцю було боляче бачити усі ці руїни, всі сліди звірства московитів на нашій землі. Економічна ситуація в Києві була поганою з самого початку війни, проте все почало потроху налагоджуватися. Малі бізнеси, підприємства, магазини поступово почали повертатися до Києва, адже всі розуміли: якщо місто почне жити інакше, це можна буде вважати першою перемогою над ворогом.

Війна триває майже три роки життя. Тисячу днів точиться запекла боротьба за гідне життя на своїй священній, кров’ю помитій багатостражденній землі. Про це лише нагадує: тривоги, прильоти ракет, жахливі новини про горе і смерть, які не дають забувати про війну. 

Я дуже вдячна за те, що можу зараз писати це спокійно у себе вдома, вдячна ЗСУ за те, що бережуть наше життя в ці жахливі для країни часи. 

Моя найбільша мрія – це закінчення цієї кровопролитної війни та щоб московити отримали за усе по заслугам. Через це я розумію всю важливість нашої підтримки для хлопців і дівчат (захисників і захисниць) на фронті. Ми маємо допомогти нашим боронителям, і тільки так здобудемо перемогу. За ці тисячу днів, підтримка, непереможна віра до ЗСУ, впевненість у перемозі, патріотизм і свідома громадянська позиція кожного українця обов’язково допоможуть нам вибороти в імперського тирана таку вистраждану століттями, гірку ї водночас солодку свободу – свободу духу, волю для нації, щасливе життя у цивілізованій країні, на своїй квітучій землі.

Всім серцем вірю, що мрія мільйонів українців здійсниться, зло буде покаране, Україна вистоїть, переможе, відродиться і подарує неугасимий вогонь Прометея всьому світові!

Впевнена: тисяча страшних днів мине, світла пам’ять про героїв і дяка за життя грітиме наші душі ї стане духовним стартом для прийдешніх (наступних) поколінь.

Дорогою є ціна свободи, тож бережімо ї цінуємо її!

Слава Україні!