Я мешканець Миколаївської області. Мені 41 рік. Я на деякий час їздив до родичів в гості, а так - практично весь час був на місці. Працюю на підприємстві. Для мене війна почалася несподівано, життя змінилося кардинально. 

Громада наша знаходилася деякий час в зоні бойових дій. Було багато обстрілів. Багато будинків зруйнованих. Я бачив на свої очі і обстріли, і загибель людей. 

Ми працювали, займалися обороню міста, особливо в перші місяці. Зараз тримаємося. Працюємо, робимо все можливе для нашої перемоги. 

Моя сім’я від’їжджала на деякий час. І батьки виїжджали. Тому що зі здоров’ям проблеми, а тут не було нормальних умов, були перебої зі світлом. 

Найбільше шокували масові касетні обстріли житлових секторів. Важко вижити, коли розлітаються осколки. Гинуть люди - це найтяжче.

Приємно вражає мене відвага і наполегливість наших військових. Ми спілкуємося з ними часто, допомагаємо. Те, що вони роблять кожен день, - це подвиг. Приємно, що волонтери активно працюють, допомагають. Деякі люди останнє віддавали, щоб допомогти військовим.

Хочу, щоб все повернулося до мирного життя. Щоб країна процвітала. Щоб була стабільність, люди були щасливі.