Андрій Нємєц, 10 клас
Саратський ліцей Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Іожица Вікторія Георгіївна

1000 днів війни. Мій шлях

Взимку 2022 майже в  кожному випуску  новин  йшлося   про можливий початок війни. Але ніхто  не вірив, що у XXI столітті може бути війна. Згодом усі переконались в зворотному  24 лютого 2022 року.

Того ранку я встав з думками, що знову проспав, зірвався і швиденько побіг на кухню випити води. Там і зустрів маму, яка  щось читала в телефоні.
- Я проспав! Мам, приготуй мені одяг, щоб я не спізнився, - попросив її.
- Сьогодні не потрібно іти в школу, можна залишитися вдома.
- А що сталось?- радісно запитав я, думаючи, що сьогодні весь день буду відпочивати та займатись своїми справами.
- Почалась війна, - сумно промовила мама.

Я не дуже зрозумів, що вона сказала, мабуть, спросоння, і пішов далі, розмірковуючи, що робитиму далі.

У той день нас навіть не випустили надвір до друзів. Ще тиждень чи два ми не відвідували нашу школу.  Люди були налякані, у магазинах масово розбирали товари,  відвертої паніки не було, але, на мою думку, кожен готував документи, ліки чи валізи.  

Мій дядько  Олег волонтерив  з 2014р.  Як тільки почалось вторгнення в Луганську та Донецьку області, він постійно їздив на схід, возячи гуманітарну допомогу та їжу.

Один тиждень дядько  був удома, а інший  їхав допомагати людям.  З початком повномасштабного вторгнення ми також долучились до цього. Олег казав, що  потрібно з продуктів, і ми передавали йому картоплю, моркву, цибулю й крупи. Всі, хто мав можливість,  передавали переселенцям та солдатам їжу і медикаменти. Долучались навіть люди з-за закордону. Так і проминуло літо.

І знову навчальний рік, знайомі, однокласники і вчителі.  І знову  звуки тривоги, укриття. Тепер ми вже не дуже боялись сигналу, який сповіщав про небезпеку,  не дивлячись, що поблизу, у сусіднє містечко Арциз, прилетіло декілька ракет.

Пізніше, під кінець золотої пори року, відбувся благодійний ярмарок. Всі учні ліцею, батьки, вчителі готували, хто що може:  смаколики, 
прикраси, брелоки,  вишивки, малюнки.

Кожен вніс свою часточку в цю велику підтримали в скрутну хвилину. Ось і закінчилась осінь. На зміну прийшла зима. І вперше ми дізнались про довгострокові відключення світла. Дякувати Богу, зима не була суровою та холодною. А завдяки захисникам ми могли і можемо спокійно спати, не боячись, що завтра чи сьогодні хтось небажаний завітає у нашу домівку.  І знову настала  весна, все навколо зацвіло.

Мій рідний дядько Руслан пішов захищати Україну 3 березня 2023 року.

Наступного місяця в нашому селищі  відбувся благодійний концерт, на якому вдалось зібрати  велику суму на придбання авто для воїнів. Так і промайнув ще один рік, наповнений радістю і смутком, пригодами та спогадами, які залишаться з нами на все життя. 

Літо минулого року було спекотне, різнобарвне, кожен день наповнюючи чимось особливим, унікальним. Все пройшло тихо і спокійно. Осінь знову прикрасила все навколо. Відбувся черговий благодійний ярмарок, мама готували пляцки та торти. Але через сигнал тривоги довелось перенести захід. 

Найкраща пора року зима спочатку принесла сніг. У лютому ми готували посилки для військових, збираючи все найнеобхідніше і  солоденьке, аби вони не сумували і знали, що про них турбуються, їх люблять.

Навесні знов був благодійний захід, завдяки якому вдалось зібрати необхідні кошти на дрон, який був потрібний для наших козаків . Навесні, напередодні Великодня,  мій дядько Руслан прийшов у відпустку. Ми чудово привели час у колі родини. Влітку я  відвідав молодіжний табір у Карпатах. Там  ми з однолітками відпочивали та насолоджувались  краєвидами.

Прибувши  у Сарату, я  пішов у ліцей.  Знову тривоги та сигнали і бомбардування в нашій області. Гинуть дорослі та діти. Коли це закінчиться? Ми цього не знаємо, але продовжуємо рухатись всіма своїми справами разом з дорослими  до перемоги. 

Слава Україні! Героям слава!