Андрій, 10 клас
Саратський ліцей Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області

1000 днів війни. Мій шлях

Взимку 2022 майже в кожному випуску новин йшлося про можливий початок війни. Але ніхто не вірив, що у XXI столітті може бути війна. Згодом усі переконались в зворотному 24 лютого 2022 року.

Того ранку я встав з думками, що знову проспав, зірвався і швиденько побіг на кухню випити води. Там і зустрів маму, яка щось читала в телефоні.
- Я проспав! Мам, приготуй мені одяг, щоб я не спізнився, - попросив її.
- Сьогодні не потрібно іти в школу, можна залишитися вдома.
- А що сталось?- радісно запитав я, думаючи, що сьогодні весь день буду відпочивати та займатись своїми справами.
- Почалась війна, - сумно промовила мама.

Я не дуже зрозумів, що вона сказала, мабуть, спросоння, і пішов далі, розмірковуючи, що робитиму далі.

У той день нас навіть не випустили надвір до друзів. Ще тиждень чи два ми не відвідували нашу школу. Люди були налякані, у магазинах масово розбирали товари, відвертої паніки не було, але, на мою думку, кожен готував документи, ліки чи валізи.

Мій дядько Олег волонтерив з 2014р. Як тільки почалось вторгнення в Луганську та Донецьку області, він постійно їздив на схід, возячи гуманітарну допомогу та їжу.

Один тиждень дядько був удома, а інший їхав допомагати людям. З початком повномасштабного вторгнення ми також долучились до цього. Олег казав, що потрібно з продуктів, і ми передавали йому картоплю, моркву, цибулю й крупи. Всі, хто мав можливість, передавали переселенцям та солдатам їжу і медикаменти. Долучались навіть люди з-за закордону. Так і проминуло літо.

І знову навчальний рік, знайомі, однокласники і вчителі. І знову звуки тривоги, укриття. Тепер ми вже не дуже боялись сигналу, який сповіщав про небезпеку, не дивлячись, що поблизу, у сусіднє містечко Арциз, прилетіло декілька ракет.

Пізніше, під кінець золотої пори року, відбувся благодійний ярмарок. Всі учні ліцею, батьки, вчителі готували, хто що може: смаколики,
прикраси, брелоки, вишивки, малюнки.

Кожен вніс свою часточку в цю велику підтримали в скрутну хвилину. Ось і закінчилась осінь. На зміну прийшла зима. І вперше ми дізнались про довгострокові відключення світла. Дякувати Богу, зима не була суровою та холодною. А завдяки захисникам ми могли і можемо спокійно спати, не боячись, що завтра чи сьогодні хтось небажаний завітає у нашу домівку. І знову настала весна, все навколо зацвіло.

Мій рідний дядько Руслан пішов захищати Україну 3 березня 2023 року.

Наступного місяця в нашому селищі відбувся благодійний концерт, на якому вдалось зібрати велику суму на придбання авто для воїнів. Так і промайнув ще один рік, наповнений радістю і смутком, пригодами та спогадами, які залишаться з нами на все життя.

Літо минулого року було спекотне, різнобарвне, кожен день наповнюючи чимось особливим, унікальним. Все пройшло тихо і спокійно. Осінь знову прикрасила все навколо. Відбувся черговий благодійний ярмарок, мама готували пляцки та торти. Але через сигнал тривоги довелось перенести захід.

Найкраща пора року зима спочатку принесла сніг. У лютому ми готували посилки для військових, збираючи все найнеобхідніше і солоденьке, аби вони не сумували і знали, що про них турбуються, їх люблять.

Навесні знов був благодійний захід, завдяки якому вдалось зібрати необхідні кошти на дрон, який був потрібний для наших козаків. Навесні, напередодні Великодня, мій дядько Руслан прийшов у відпустку. Ми чудово привели час у колі родини. Влітку я відвідав молодіжний табір у Карпатах. Там ми з однолітками відпочивали та насолоджувались краєвидами.

Прибувши у Сарату, я пішов у ліцей. Знову тривоги та сигнали і бомбардування в нашій області. Гинуть дорослі та діти. Коли це закінчиться? Ми цього не знаємо, але продовжуємо рухатись всіма своїми справами разом з дорослими до перемоги.

Слава Україні! Героям слава!