Ложинська Інна, 10 клас, Оржівський ліцей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Богданець Наталія Кирилівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни в Україні змінив моє життя та життя мільйонів інших людей. За ці тисячу днів сталося багато подій, які мали глибокий вплив на наш народ, на моє оточення і на мене особисто. Цей період змусив мене переосмислити різні аспекти життя, про які раніше навіть не доводилось замислюватися. Ніхто з простих людей не був готовий до війни, хоча про неї говорили. Коли вона почалася, я була сповнена страху і нерозуміння. Перші новини про вибухи та звернення президента шокували мене. Я не могла повірити, що таке справді відбувається в моїй країни.

Перші сирени, розгубленість людей, невідомість: ніхто не знав, куди йти і що буде далі. Це все давало безнадійність. Але з часом мої почуття змінились. Я почала усвідомлювати, що постійно жити у страху я не можу.

Мій шлях продовжувався і щодня я стикалась з новими випробуваннями. Окрім уже звичних тривог, ворог почав атакувати енергетичну інфраструктуру. Постійні відключення світла, ізоляція від новин сильно вплинули на якість життя. Але, незважаючи на складні обставини, я намагалась жити звичним життям: навчатися, виконувати буденні справи, розвиватись. Це давало відчуття стабільності й спокою.

Війна - це завжди, знаю з літератури, кров, смерть, страждання, розлука рідних. Щодня гинуть сотні людей, зовсім не винних у чужих нестримних бажаннях чи заздрощах.

Гинуть діти, а це майбутнє держави. Ніхто не давав права їх позбавляти життя. Гинуть наші захисники, гаранти нашого вільного життя. Я намагаюсь регулярно донатити різним фондам, брати участь у заходах, які організовуємо всією школою для підтримки військових. Я висловлюю величезну повагу і вдячність кожному Воїну, який захищає територіальну цілісність та інтереси України, доземно вклоняюсь тим, хто поліг на полі бою .

Війна змусила мене переглянути життєві пріоритети. Я почала більше цінувати кожен момент і кожен день, який я живу, хоча раніше це здавалося звичним, належним мені.

Навіть у найважчі моменти я навчалася знаходити позитивне, що мотивує рухатись далі і працювати, тобто навчатися, навчатися, навчатися… Я зрозуміла, що сила не завжди полягає у великих вчинках, іноді вона в здатності вистояти й не зламатися під тиском обставин.

Так, тисяча днів війни стали великим випробуванням для мене, кожного з нас, України. Я стала свідком мужності наших воїнів, які безстрашно борються за нашу свободу, за що їм не перестану дякувати. Кожен з нас може зробити щось конкретне для перемоги над ворогом. Я вірю, що разом ми здолаємо всі труднощі і знайдемо шлях до перемоги. Вірю, бо дуже цього хочу, що Україна поверне своє європейство.

А для мене Україна залишається, пригадую слова з «Думи про Марусю Богуславку», «ясними зорями, тихими водами, краєм веселим, миром хрещеним».