Я не могла повірити в те, що почалась війна. Мені було дуже страшно. У селі не було води та світла. Я набирала воду у свердловині. Мене шокувало, що росіяни колоною техніки їздили по селу. Цей гуркіт я запам’ятаю на все життя. 

Літаки постійно літали над селом. Бомби скидали на житлові будинки. У селі зруйновані всі будівлі, жити там вже неможливо. 

Мене вивезли у Токмак волонтери. Тиждень я там жила у дитячому садочку. Мене приємно вразила турбота місцевих жителів. Переселенців там кормили, забезпечували всім необхідним. Потім я переїхала до Запоріжжя. Зараз тут живу лише на пенсію. Вдома у мене було господарство, тож я не витрачала стільки грошей, як у Запоріжжі. Доводиться себе забезпечувати, купувати продукти, які раніше вирощувала на городі. Сподіваюсь, скоро цей жах скінчиться. Дуже хочеться повернутись додому.