Мені 34 роки, працюю медичною сестрою. У мене двоє діток, чотирнадцяти і трьох років.
Коли почалась війна, це було дуже неочікувано, досить тривожно і страшно. Ми дивилися новини і було лячно, бо не знали, що нас чекає в майбутньому. Ажіотаж був дуже великий: одразу подорожчали продукти, і все змітали з полиць, були черги великі.
Коли почали літаки літати, було дуже голосно і страшно. Дуже злякалася менша дитина, і тоді ми вирішили виїхати.
Ми їхали зі Слов’янська у Волинську область. Добиралися півтори доби.
Було тяжко з маленькою дитиною, якій тоді було півтора роки. Важко було добиратись електричками з чотирма пересадками. Багато людей, паніка.
В сім’ї ми стали більше триматися один за одного і цінувати час, проведений з дітьми.
Надіємося на те, що війна якнайскоріше закінчиться. Україна переможе, і ми будемо жити далі в рідних домівках.
