Мені 34 роки, працюю медичною сестрою. У мене двоє діток, чотирнадцяти і трьох років.

Коли почалась війна, це було дуже неочікувано, досить тривожно і страшно. Ми дивилися новини і було лячно, бо не знали, що нас чекає в майбутньому. Ажіотаж був дуже великий: одразу подорожчали продукти, і все змітали з полиць, були черги великі. 

Коли почали літаки літати, було дуже голосно і страшно. Дуже злякалася менша дитина, і тоді ми вирішили виїхати.

Ми їхали зі Слов’янська у Волинську область. Добиралися півтори доби. 

Було тяжко з маленькою дитиною, якій тоді було півтора роки. Важко було добиратись електричками з чотирма пересадками. Багато людей, паніка. 

В сім’ї ми стали більше триматися один за одного і цінувати час, проведений з дітьми. 

Надіємося на те, що війна якнайскоріше закінчиться. Україна переможе, і ми будемо жити далі в рідних домівках.