Мені 64 роки. Родом я з Бахмуту. Зараз проживаю в Дубно, хворію на бронхіальну астму.

У нас в Бахмуті з першого дня війни нічого такого не було, усе почалося пізніше. Перший напад, який я відчув на собі, – це коли я був на роботі і нас обстрілювали з «Градів». Розбили нам гараж. Собаку вбило. Не хочу і згадувати, мені неприємно.

Я в Бахмуті жив під обстрілами з травня по лютий. Не було води, світла, зв’язку. У місті, правда, давали хліб, гуманітарну допомогу. Пересувалися перебіжками з місця на місце. 

Військові нас виводили городами, з рук у руки передавали, тому що обстріли були дуже сильні. А потім приїхала  машина – і нас забрали.

Я з родиною не спілкуюся і про них нічого говорити не буду.

У майбутньому я нічого не бачу, зовсім нічого. У мене ні майбутнього немає, ні здоров’я, ні житла.