Мені 34 роки. Маю чоловіка і двох дітей. Ми жили в Харкові, у мікрорайоні Північна Салтівка. 

Зранку 24 лютого ми почули вибухи й побачили зарево у вікні. Зібрали речі й спустилися в підвал. Вибухи ставали все гучнішими. На п’ятий день війни з’явилися літаки й пролітали ракети. Горіли будинки. Люди стрибали з балконів. 

Були перебої зі світлом і газом. Через обстріли ми боялися виходити з підвалу. 

Згодом зрозуміли, що залишатися дуже небезпечно, тому виїхали на Захід України, хоча не мали там ні родичів, ні знайомих. Та нам пощастило: прийшли на поміч чужі люди. 

На заході України ми прожили пів року. Коли наші військові відігнали окупантів подалі від Харкова й коли в місті з’явилися світло й газ, ми повернулися додому. Зараз більше цінуємо те, що маємо.