Кріпак Олександр, 9 клас, Криворізька гімназія №66 Криворізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пахомова Валентина Тимофіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мені п'ятнадцять років… Чи були в моєму житті події, які б я міг вважати знаменними? А якщо були, то чи змінили вони моє життя? А якщо змінили, то які сили допомогли пережити ці знаменні події? Я впевнений, що життя людини - це низка різних подій. І я не є виключенням з цього правила. Моє народження – це знаменна подія, яка змінила життя моєї мами, тата, бабусі й дідуся. Перша посмішка, перший зуб, перше слово, перший крок, перший синець, перша застуда – це події, які трапилися в моєму житті й радували, а іноді й засмучували моїх рідних. Потім - дитячий садочок, а зараз - шкільні роки… Вихователі, вчителі… Математика, українська та англійська мови, історія, фізика, хімія, біологія, фізичне виховання… Друзі, кіно, футбол… Мрії, плани…

Одним словом, моє життя – суцільні події, як і в кожного з нас. А поруч завжди є добра, ласкава мама, тато, з лагідним і одночасно хитруватим поглядом, з теплою посмішкою бабуся, з мудрими порадами дідусь. Здавалося, що так буде завжди.

24 лютого 2022 року, четверта година ранку. Тривожний голос мами розбудив мене: «Синку, вставай! Війна! Тільки не бійся, я з тобою!» За вікном було темно, чувся незнайомий гул, який дуже лякав мене. Десь далеко лунали вибухи, а потім здіймався дим. Пожежі видно майже по всьому місту… Вдягнувся я дуже швидко, але не знав, що робити далі й стояв розгублено посеред кімнати. У той момент мені здалося, що я в одну мить подорослішав. Трохи оговтавшись від страшної новини, запитав: «Мамо, чим тобі допомогти? А тато де? А бабуся, дідусь, як вони?» Мама метушилася по хаті, було видно, що вона складала до купи якісь документи. «Тата терміново викликали на роботу. Дідусь й бабуся вже їдуть до нас. Будемо триматися разом»,- відповіла мама.

«То що мені робити?», - вже більш настирливо запитав я. «А ти, синку, не хвилюйся! Це зараз головне - і вір, що скоро все погане скінчиться»…

Уже ранком я слухав звернення президента до українського народу з київської площі. Першими його словами були: «Я тут, у Києві, поруч з вами! Ми переможемо. Бо ми – це Україна!» І це вже були події, які стали не тільки моїми, а й усього народу України. Життя поділилося на ДО і ПІСЛЯ. Вже тоді, коли я застиг посеред кімнати, розумів, що між ДО і ПІСЛЯ стоїть страшне слово «війна», яке перетворилося на вислів «Подія, яка змінила все».

Пекло на землі: зграями летять ракети по містах і селах, руйнуючи все на своєму шляху…

Азов і Буча, Херсон і Харків, Одеса й Рівне, Полтава й Київ, Луцьк, Львів і Миколаїв, Вінниця, Чернівці й Черкаси, Кривий Ріг, Тернопіль і Запоріжжя, Житомир, Крим… Кожне з цих слів стало подіями, які змінили життя України й українців, але не зломили їх. Стоїть перед ворогом солдат Збройних сил України, спокійно дивиться йому у вічі й розуміє, що курить останню у своєму житті цигарку. Остання затяжка… Стук затвору…

Останні слова: «Слава Україні!»… Постріл… Десь далеко стиснулося серце матері, заплакала дитина. «Героям слава! Слава!..» - відповіла вічність…

Уже третій рік у нашому українському небі весь світ бачить чорний дим, спостерігає за зруйнованими містами, селами, храмами, греблями… Жовто-блакитні прапори, що майорять на могилах полеглих наших захисників… Їх душі підіймаються в небо, тримаючи на руках душі невинно вбитих дітей, щоб їм не було так лячно летіти далеко в незнайомі краї… Та, незважаючи ні на що, міцно тримає свій «меч» український воїн, як охоронну грамоту за незалежність, і ховає під серцем оберіг - сорочку–вишиванку, як символ безмежної любові й вірності батькам, коханій, дітям народженим і ненародженим…

І що ж то за сила така, яка допомагає українцям вистояти в такій страшній війні проти «другої армії світу?» Я точно знаю, що то за сила!

По-перше, це непорушна вірність клятві нашого гетьмана українському народу. Його мудрість і сила слова розбудили весь світ і спонукали до боротьби з новим фашизмом, що прийшов в Україну. Вірність і мудрість та стала для українців генетичним кодом, який передався від гетьмана Сагайдачного до Богдана Хмельницького, від Богдана до Івана Виговського, від Івана до Петра Дорошенка… Усі сімнадцять гетьманів зберегли той код і тепер його має наш молодий, відомий усьому світові гетьман Володимир.

По-друге, це єдність українців! З першого того страшного дня, 24 лютого 2022 року, українці стіною стали на захист рідної країни: горіла земля під ногами окупантів, зривалися мости, аби не пустити ворога до рідних міст і сіл, летіли пляшки з «коктейлем молотова» по ворожих танках, у небі билися українські «ластівки» з ворожими «коршунами». Бійці збройних сил України, Національної гвардії, Територіальної оборони, Азовці, добровольці свинцевим вогнем зустрічали ворога…

Не сподівався ворог на таку «зустріч», не встояв проти сили єдності українців, відступився, але не відмовився від своїх злочинних намірів.

По-третє, це сила української духовності, шевченківського слова, орнаментів народної художниці Марії Приймаченко, де птахи ставали схожими на квіти, а квіти – на птахів, сила й краса голосу Ніни Матвієнко, який називали «душею української пісні», сила запального, неповторного українського гопака…

І ще одна сила, можливо, наймогутніша – це сила любові, любові до України, до неньки, батька, сина, доньки, предків своїх, ненароджених дітей, коханих…до землі, неба, до чорнобривців, що їх сіяла мати, високих хлібів на ланах, до Дніпра, що несе свої води в Чорне море, до золотоглавих храмів, соборів…

Ось така трагічна подія змінила моє життя і не тільки моє, а й усього світу на ДО і ПІСЛЯ. А між ними поставила слово «війна».

Але ворог нехай пам’ятає, добре пам’ятає наші слова: «Ми українці! Ми не забудемо. Ми не пробачимо! Ми переможемо, бо правда на нашому боці і з нами Бог!»