Флорескул Євгенія, 9 клас, Дібрівська гімназія Сторожинецької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Савчук Тетяна Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Одного зимового дня розпочався гіркий шлях для мене, моєї сім'ї, родини та нашої держави – України. 24 лютого 2022 року прозвучало страшне слово «війна». Ворожі ракети накрили всю Україну. Всі люди зі страхом прокинулися від вибухів. В той час мій батько працював на будівництві в Київській області. Почувши про страшну звістку повернувся до рідного дому і, впевнившись, що нашій сім'ї нічого не загрожує, пішов до військкомату зі словами:

«Я не буду чекати, поки вони прийдуть до нас додому». 

І він пішов захищати рідну землю від ворогів.

З березня 2022 року мій татусь вже був зарахований до лав ЗСУ В/Ч А 7106 в склад 22-го стрілецького батальйону. Проходив бойову підготовку в місті Чернівці. З 30 квітня виконував бойові завдання на Харківщині, зокрема брав участь у звільнені Дергачі Слатине, Безруки, Руська Лозова, Цупівка, Прудянка.

З 10 червня того ж року і до листопада разом з побратимами оберігали кордон на Сумщині.

З січня 2023 року проходив навчання в Польщі за програмою НАТО. У травні 2023 року відправився в найгарячішу точку бойових дій на Запорізький напрямок –в складі 116 Окремої механізованої бригади на посаді командира відділення з підвезення боєприпасів 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону В/Ч А4722 та отримав звання молодшого сержанта. Разом з побратимами визволили П'ятихатки та Роботино.

З того моменту почалися недоспані ночі та сни непророчі.

Я не знаходжу жодного виправдання у цій війні. Сум, біль, сльози з часом все більше бентежило нас. Час від часу я спілкувалася із своїм батьком. З нетерпінням чекала зустрічі з ним. Був час, коли він приїхав у відпустку, то радості не було меж у нас усіх. 

Будучи на війні, мій батько жодного разу не сказав, що йому важко чи страшно. Навпаки завжди говорив: «Не хвилюйтесь, буде все добре!».

Недовго радість була, дуже швидко в сум переросла та страшна звістка прийшла. 29 липня 2023 року мій татусь загинув під час виконання бойового завдання, внаслідок влучання ворожого КАБу, поблизу Роботино Запорізької області. Мого батька не стало. 

В серці і грудях стискало, сльози лились з очей, я не бачила ні днів, ні ночей. 

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку мого татуся посмертно нагороджено орденом « За мужність» ІІІ ступеня.

Ворожа куля прямо в нього попала. Чому? За що так небо швидко забрало?.

Мій рідний, єдиний, дорогий і самий любий татусю! Клята війна забрала тебе, але ти назавжди будеш жити в наших серцях. Ти справжній Патріот та Герой нашої країни - України.

Завдяки тобі і твоїм побратимам, які загинули захищаючи нас усіх ми живемо на нашій землі. Тож горджуся тобою! Спи спокійно з Богом! Вірю, що скоро настане Перемога і я продовжуватиму правильний шлях свого подальшого життя в мирі.

Сьогодні ми всі маємо йти правильним шляхом, а це означає бути об'єднаним для того, щоб прийшла до нас довгоочікувана Перемога, Мир. Згуртованість народу у допомозі фінансуванням, продуктами, волонтерська праця тощо допоможуть нам подолати ворога. Адже сьогодні багато чоловіків і жінок знаходяться у лавах Збройних Сил України. Вони залишили свої домівки, щоб захищати нашу неньку – Україну, її волю та незалежність. Чимало з них пішли на війну добровольцями. Серед них є мої дядьки та брати. Я вірю, що ми всі разом подолаємо ворога і підійдемо до мирного шляху.

В кожного з нас є одна мрія, щоб якнайшвидше закінчилася ця страшна війна!

Хай кожна родина буде щасливою, а наші захисники та захисниці повернуться живими додому. Як на мене зараз найголовніше не втрачати віри, а задуматися над словами «Мій шлях». Тому вірю, що ми переможемо, наша держава надалі буде процвітати.

Слава Україні! Героям Слава! Все буде Україна!