Пів року у селищі не було води та світла. Доводилось носити з колодязів. Я живу з донькою. Разом харчувались із запасів продуктів, коли були перебої з постачанням до магазинів. Ліки також використовувала із запасів.
Обстріли не вщухали з першого дня війни, але я нікуди не виїжджала. Покинути рідний дім дуже важко.
Зараз я чекаю на завершення війни. Головне для мене сьогодні – залишились людиною: цінувати один одного та допомагати.
