Майданець Ілля, 8 клас
Сарненський ліцей №2 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Савицька Світлана Миколаївна

Війна. Моя історія

Я народився у 2009 році. Моя бабуся, яка любить читати гороскопи, напророкувала, що народжені у той день будуть щасливими…

Коли я згадую своє раннє дитинство, то спогади чомусь завжди пов'язані із залізницею. Можливо, тому, що з вікон нашої багатоповерхівки видно залізничний переїзд, звуки якого проникають крізь вікна.

Пам'ятаю, як любив дивитися і рахувати вагони, що пролітали повз блимаючі криваво-червоні вогні семафорів.

Згадую, як у 2013 році тривожилася бабуся, коли припинили рух потягів на столицю, бо « там щось почалося…»

Це сьогодні ті події політики називають Революцією гідності, а тоді ми чекали на вихідні мою маму, студентку Львівського вишу і переймалися, чи приїде додому…

У 2022, у лютому, після 24-го, з тих же вікон п'ятого поверху нашої квартири ми бачили щоденно безкінечні ешелони, що прямували до Львова, переповнені біженцями зі столиці і Харкова…

У ті дні вогні на залізничному переїзді здавалися особливо кривавими… Ще пам'ятаю, що у вагонах не було світла. Бабуся пояснила потім, що вони були переповнені нажаханими і переляканими жінками із дітьми, які рятувалися від біди…Локомотиви несли їх у темінь, у безвість, подалі від війни, від рідного дому…

Я знаю, що перелітні птахи повертаються навесні до своїх гнізд. У нашому містечку знаю з десяток будинків, які і сьгодні стоять пусткою, бо їхні господарі обживаються, шукають щастя за кордоном, «їдять гіркий хліб чужини». Чи повернуться?

Троє моїх друзів-однокласників другий рік живуть і навчаються десь у світах. Чи зустрінемося?..

Бабуся останнім часом все частіше нагадує мені, що я єдиний чоловік у нашій родині, тому маю стати підтримкою і опорою для них з мамою. Тому що інший, дорослий чоловік, молодший брат бабусі, воює на Запорізькому напрямку…

Я шукав на карті це місце і зловив себе на думці, що доводиться вивчати географію України у такий дивний спосіб – за назвами окупованих та звільнених населених пунктів, міст і містечок, селищ і сіл, за які точаться кровопролитні бої…

Мені страшно… Я боюся слухати теле- і радіо новини, у яких розповідають про загиблих під час ракетних ударів. Бабуся каже, що боятися не соромно, це - природньо…Головне – вірити! Вірити у Перемогу! Пам`ятати , що кожного дня ми все ближче до цього дня…

І тоді з вікон своєї квартири я буду дивитися на жовто-сині залізничні вагони, у яких будуть повертатися додому щасливі люди, щоб відбудовувати, відновлювати зруйновані домівки, засівати розміновані поля…

Я вірю, що моя Батьківщина, як міфічний птах Фенікс, відновиться з попелу, загартована у вогні, явить світові своїх героїв, про яких напишуть на скрижалях історії!

Я вірю, що, попри пророцтва усіх гороскопів, я буду щасливим, буду жити у щасливій країні, за свободу якої заплачено життям тисяч героїв, найкращих її синів і доньок !..