24 лютого 2022 року росіяни вже були в нас в Охтирці. Було дуже страшно. Бігали ховатися з дітьми в підвал. Ми не голодували: у холодильнику дещо було, плюс закатки. Магазини всі закрилися: усе виносилося, вивозилося. Десь пекли хліб для окупантів.
Води не стало, опалення зникло, бо бахнули по ТЕЦ. 15 березня ми залишили місто. Якраз уже почали лімітовано продавати бензин. Ми всією сім’єю поїхали до Полтави, бо мені тут запропонували роботу в лікарні. А діти потім виїхали до Польщі.
Тепер ми всі в очікуванні. Гадаю, війна тільки починається. Сподіваюся, що хата лишиться ціла, що буде куди повертатися. Майбутнє має бути хоча б таке як минуле: щоб нам не заважали жити і не «рятували».
