У перші дні ми ще не розуміли, що буде така війна. Ще ходили на роботу, не до кінця все усвідомлювали. Лише в березні, коли все почалося з Маріуполя, Волновахи, ми зрозуміли. 

У Мар’їнці з 2014 року не було газу, а у 2022-му не стало світла, води. Коли Маріуполь бомбили, то і в нас води вже не було. Були труднощі з продуктами, з усім абсолютно.

Шокувало те, що від мирного життя нічого не залишилося: ні речей, ні будівлі. Лише спогади. Довелося виїхати з однією сумкою, і все.

Йшли пішки в сусіднє село, а там сіли на автобус і поїхали. Евакуація відбувалася під обстрілами. Війна додала нам хвороб. Стреси, паніка – усе позначилося на здоров’ї.

Тут - мирне місто, і ми вже потроху пристосувалися до мирного життя. Про майбутнє тяжко сказати. Ми навіть нічого не плануємо, та й мріяти про щось зараз - не на часі. Чекаємо перемоги, закінчення війни, а далі вже – як складеться життя.