Мені 64 роки. Родом я з Бахмуту, хворію на бронхіальну астму. У нас як такого першого дня війни і не було. Усе почалося пізніше. Перший напад, який я відчув на собі, – це коли я був на роботі, а нас обстрілювали з «Градів». Розбили нам гараж, собаку вбили. Не хочу навіть згадувати. 

Звісно, і води не було, і світла, і зв’язку. Правда, у місті давали хліб, гуманітарну допомогу видавали.

Евакуація моя відбувалася перебіжками з місця на місце. 

Нас військові виводили городами, з рук у руки передавали, тому що обстріли були дуже сильні. А потім приїхала машина і нас забрали. 

Зараз я проживаю в Дубно. З родиною не спілкуюся, тому про них нічого говорити не буду. Жоден стрес не може мене доконати. У мене майбутнього немає. Здоров’я немає, житла теж – немає нічого.