«Це просто фільм жахів: дерева валяються, дроти обірвані»

До війни я працювала, три роки як перейшла на пенсію. 11 липня 2014 року я ще була на роботі, а потім усе перервалося. Дуже було важко перші місяці, тому що всі мої діти втратили роботу й жили на одну мою пенсію. Потім і я перестала пенсію отримувати, напевно, десь місяців п’ять. Коли повернулася пенсія, знову стало легше.

У нас у дворі одного разу болванка метрова впала, удруге – в городі. Ми збирали у дворі осколки від мінометних [снарядів], БМП-заряди.

Я була на роботі, дочка старша разом з онуками займалася консервацією. На роботі пішла розмова, що сьогодні щось має статися. Я телефоную додому старшій, кажу: «Олю, так і так, треба кудись їхати, тому що сьогодні щось намічається». Вона каже: «Ой, мамо, не слухай, нічого не буде». Потім телефонує: «Мамо, кидай усе, не потрібно зарплати, давай виїжджати». Я кажу: «Я допрацюю день, а потім вже поїдемо».

Наступного дня дочка каже: «Поїдемо, подивимося, що в нас удома». Мене не взяли. Приїжджає і каже: «Добре, що ти не поїхала, ти б не витримала. Це просто фільм жахів: дерева валяються, дроти обірвані».

Ось так у чужій хаті живемо вже сім років. У 2015 році ми ще виїжджали в Максимільянівку, а потім як повернулися в 2015 році, так і живемо в Мар’їнці. Звикли до пострілів і вибухів.

Пам’ятаю, що ми в травні 2014-го поставили паркан. А у вересні того ж року «Град» впав і розірвав на шматки цей паркан. Потім ми збиралися поєднати хату з літньою кухнею. І ті всі гроші ми проїздили. Коли гроші закінчилися, ми повернулися додому та вже більше нікуди не їздили.

Коли були відкриті КПВВ, у дочки був один маршрут: вона возила в Донецьк, в Центр ока, потім Одеса, Київ, Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ. Спочатку Донецьк поставив онкологію, пухлина на очному нерві. Потім поїхали вони в Одесу – там онкологію спростували. Поставили їй діагноз «генетичне захворювання», в неї постійно тиск піднімається, кров із носика тече. Кажуть, що ця хвороба не вивчена, жодних медикаментів вона не приймає. Заболіла голова (часто у неї болить голівка) — лікар сказав дати їй половинку цитрамону. Це — все лікування. На рік двічі їздять по маршруту Маріуполь – Київ – Одеса.

Зараз карантин, закриваються магазини, ринку взагалі немає більше року, магазини працюють періодично. Тепер продукти дуже дорогі – таке подорожчання... трилітрова пляшка соняшникової олії коштує до трьохсот гривень. У мене три дочки, хтось чимось допоможе. А є ж самотні. У мене пенсія, додали в минулому місяці сто гривень. Було 1778, а стало 1878; не знаю, як виживати. Ми живемо в приватному будинку. У мене й курочки є, якесь онучкам яєчко знесуть, город теж велика підмога.