Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Валентина Миколаївна Олейницька

«Якби було тихо, я повернулася б додому»

переглядів: 690

Валентина Миколаївна всю війну проживала у Невельському Донецької області, розташованому на лінії розмежування. Однак після сильних обстрілів у листопаді 2021 року була змушена переїхати до Первомайського, неподалік рідного дому. І всі мешканці села стали масово вивозити вцілілі речі, бо залишатися у Невельському було неможливо.

Я весь час мешкала у Невельському, але зараз довелося виїхати. Тиждень тому нас розбомбили. Усю війну жили вдома і нікуди не виїжджали. Нині переїхали до села Первомайського, за п'ять кілометрів від нас. Я заміжня, є донька, вона живе зі мною. Їй 36 років. Три роки тому вона розлучилася і приїхала додому.

Раніше у нас був великий тваринницький комплекс. Я працювала дояркою на фермі. Згадуємо життя, яке було до війни. Навколо все цвіло, ми дбали про свій будиночок, був сад, город.

У нас дуже роботящі люди. У кожен будинок було проведено воду. Все було чистенько, гарненько. Ми жили добре, поряд був Донецьк, усе життя намагалися, працювали.

Нас бомбили, і ми тікали. Трохи побило корів. Ми їх переганяли до Первомайська. У сестри розірвало бичка. Наш будинок уцілів, але господарські будівлі розбиті, побило поросят, у спальні розбито вікно, шифон'єр та двері. На той момент ми були вдома. Летіли босоніж у підвал, бо потрапили під обстріл.

Перший обстріл був із суботи на неділю [14 листопада 2021 року]. Тоді обстріляли одну вулицю, там живе моя сестра та тітка. А за два дні почали бомбити нашу вулицю.

Ми вже зрозуміли, що били прицільно, бо раніше були обстріли, але ми встигали втекти до підвалу. А тут три секунди – і падало. Цього разу не було змоги вціліти. Якби було пряме влучення, ми б загинули. Все було поряд.

Нам допомагали гуманітарні організації. Раніше в нас була технічна вода. Там підгорів насос. Нам допомогли його поновити. Організація "Людина в біді" привозила питну воду у великих бочках і раз на тиждень у нас була чиста гарна водичка. З продуктами допомагали Фонд Ріната Ахметова та Червоний Хрест.

Гуманітарна допомога відіграла для нас найбільшу роль, тому що у нас немає магазину, нічого немає. Якби не війна, ми б ще працювали, щось робили.

Найбільше мріємо про мир. Нас залишилося дуже мало у селі, багато хто виїхав за роки війни. Залишався двадцять один дворик. Ми всі потоваришували, бігали один до одного, допомагали після бомбардувань. Зараз усі плачуть. Там залишилася одна сім'я стареньких людей, але їх теж мають вивезти з села.

Нині всі роз'їхалися, хто куди. Під відкритим небом у нас і одяг, і меблі, і весь мотлох. Вивозимо все, що можна, там взагалі не можна залишатися.

Нам допомагає гуманітарна місія «Проліска» та Червоний Хрест. Нас не покинули. У сільраді постійно питають, де ми знаходимося. Тиждень уже минув. Слава Богу, якось улаштувалися. Люди пустять у будинок, але куди подіти меблі та речі? Якби було тихо, я повернулася б додому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Невельське 2021 Текст Історії мирних жінки чоловіки зруйновано або пошкоджено житло обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення вода робота їжа 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій