Хрищенюк Дарья, 14 років

Одеська гімназія №47, учениця 9-го класу

Вчитель, який надихнув на написання есе - Мартенюк Алла Павлівна

Есе на тему “Війна. Моя історія”

Темрява.

Я мертва?

Страх – насамперед.

      Потік повітря в голові танцює вальс з моїми думками. Доповнюють один одного. Мені прийшов кінець? Я думала, і справді кінець. Але це всього лише страх, що огортає мене зсередини.

— Рятуйся.

— А ти?

       Ми прощалися. А я все заперечувала. Незаплановані поїздки обтяжують. Моя улюблена сорочка у пранні, я не можу її взяти.

        Вибух.

        До біса сорочку, важливіше за тіло нема нічого.

        Жива?

        Живий.

Це війна.

        А? що таке війна? Від мене зачинили всі двері. Я залишилася одна, наодинці з «що таке війна»

      Смерть за смерті. За перемогу — смерть. Але й перемога не близька. Не бачу. Де? В чому полягає сенс перемоги? Над ким перемога? Плач дитини, кинута коляска, кинуті коти, відтепер бездомні. Люди вбивають людей. Щось не складається в моїй голові…

       Я була малою, коли чула обурення мого дідуся, що не дивлюся з ним новини по телевізору. Я дивилася на телевізор як на джерело чорної дірки, з якої безперервно ллється бруд. Для сприйняття це було нестерпно. Хоча зараз, сповнений кожен бажанням, віддати за спокійні новини все. Я ще дитина! Я живу в своєму світі, надішліть мені листа із Гоґвартсу. Буду вивчати закляття патронус і байдуже на зло, перемагатиму навчанням добру. Дідусь завжди розповідав про важливі речі, і зараз би я віддала все, щоб хоча б день із ним поговорити про важливі речі в нашому світі. Цінність нашої чистої крові, яку більшість не цінують. Війна дала мені зрозуміти багато, осмислити все не по своїх роках.

     А чи хотіла я?

   У ті спокійні часи не бажаю повернутися, одна з усіх причин — зростання. Мені оголосили, що почалася війна, я була на зв'язку з кожною рідною мені людиною. Тоді ще я не розуміла, що прощаюся майже з кожним близьким другом, просуваючись у відстані все більше з кожним днем. Мене переповнював гнів, так і не з'ясувала, чому. Саме це викликає війна?

        Я хотіла дізнатися: чому… Люди вбивають людей.

        Чому страждають невинні.

     З країни я не виїжджала, тоді й настав мій переломний момент. До повномасштабної війни я жила життям із більш простими привілеями. Просто навчалася на помилках. Просто мріяла знайти своє я, закінчити  школу і віднайти у цих частинках важливі спогади на майбутнє. Тепер я та, хто злякано обходить усі шумливі речі, забуваючи як це, дивитись на мирне небо, спостерігаючи за літаком.

        Смерть за смерті, смерть за перемогу. Смерть за правду, за всю біль споконвіків.

       Господи Боже, це закінчиться?

       Війна і біль дали мені переоцінку цінностей. Згуртованість сім'ї — коли настає неминуче, ти забуваєш про минуле, і намагаєшся спіткати майбутнє разом, не втративши нікого. А сім’єю стають всі.

Війна розпочалася давно. Але війна народів для мене настала лише двадцять четвертого лютого, з повномасштабного вторгнення в життя цивільних українців. Цього дня було чимало усвідомленості, думок, що коливають у мені цілий океан.

І я й досі борюся. Дізнаюся про Нас. Підтримую своєю творчістю – творчість України. Будучи бандуристкою, загалом, українкою. Війна змінює все. Сказати вдячна – не дозволю обернутися язику. Але все це нові випробування, що варто пройти нам усім.

        Згадую той біль. Я обірвала звʼязок зі всіма своїми ворогами. Вони стали мені огидними. Але війна навчила мене розрізняти, де справжнє бажання явити зло, а де взагалі, немає. Немов хмари, вони далеко. Не дістати. Не дістало зло.

«Займайтесь коханням, а не війною.»

(Фраза Гершона Легмана – соціального критика та фольклориста)

          Війна навчила — просувай добро. Борись за правду, даруй свою любов. Показуй справжню творчість, цінність мистецтва людства.

Я вірю, що прямую правильним шляхом!