Юрченко Сніжана, 10 клас, Черкаський навчально-виховний комплекс №34 "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей спортивного профілю"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Варламова Наталія Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Війна… Війна – це те, що залишає шрами на душах людей. Це лихоліття з ніг на голову перевертає життя, докорінно його змінивши. Кожен, хто відчув цей жахливий дотик, зіткнувся з новими реаліями свого життя. Комусь довелося залишити свій дім назавжди, хтось, жертвуючи власним життям, рятує інших, а хтось заради майбутнього країни почав займатися волонтерством. У цій «виставі» кожному з українців довелося змінити свою звичну роль. Не оминула ця доля і мене. Вимушено відмовившися від свого повсякденного життя, я прийняла нові реалії, із якими треба було вчитися жити.

Із початком повномасштабного вторгнення моя родина залишила свій дім, щоб врятуватися від російських ракет та окупантів. У той момент здавалося, що ти більше не матимеш того спокійного життя.

24 лютого… Війна… Розпач… Страх… У цей роковий день довелося зрозуміти цінність свого спокою, мирного життя та близьких тобі людей. Згодом я почала забувати про мирні та яскраві моменти, які були до війни. Те, що було звичним, стало нереальним…    

На жаль, війна вплинула і на плани про майбутнє. Від впевненості, яка панувала в той мирний час, у виборі напрямку розвитку, місця проживання, сімейних та дружніх свят залишилися крихти.

Замість звичайного бажання жити в задоволення, я почала думати: а чи є сенс обирати цивільну професію?

Незважаючи на всі зміни, єдиним було  бажання допомагати країні. І війна, хоч і в такий жахливий спосіб, дала мені таку можливість. Я вирішила займатися волонтерством: донатила, ходила плести сітки, робила окопні свічки, долучалася до шкільних акцій, спрямованих на допомогу ЗСУ. Звісно, це не багато, але я щиро вірю, що мій маленький внесок – це частина чогось великого, це частина моєї нової України, де буде панувати мир, злагода та добробут кожного Українця.

Моя історія -  одна з тисячі схожих, а можливо, і жахливих, адже, на щастя, власними очима бачила мало жахів, які  вчинені внаслідок  війни. Проте одна велика історія складається з мільйонів таких маленьких. І що найважливіше – кожен із нас докладає максимум зусиль задля перемоги нашої країни, адже ми боремося не за абищо, а найголовніше, що в нас є: історія, мова, культура та життя.