Репінецька Софія, КЗ «Вінницький гуманітарний ліцей №1 імені М.І. Пирогова ВМР»

 

Вчитель, що надихнув на написання есе — Долян Таїсія Анатоліївна

 

"1000 днів війни. Мій шлях"

 

Які болючі слова... Скільки за ними страждання, розбитих надій, обірваних доль, понівечених життів... І, разом з тим, скільки героїзму, сили, наснаги та взаємопідтримки!

 

Той день став початком чогось страшного і невимовно болісного... У повітрі відчувалася загальна тривога, і мені здалося, що земля йде з-під ніг... Розгублені обличчя людей, виття сирени, відголоски вибухів і стовпи чорного диму в небі ніби занурили мене в іншу реальність.

 

Мені хотілося прокинутись і полегшено зітхнути, усвідомлюючи, що це лише нічний кошмар...

 

Та він не закінчувався. Щодня війна вдиралася у наше життя, знущаючись і вбиваючи невинних людей у моїй країні. Щодня вона простягала свої закривавлені руки, роздираючи мою землю та стираючи з її обличчя квітучі міста та села, сіяла розпач та горе...

 

Але щодня і щоночі я думала, чи можу я чимось допомогти? Мені було лише одинадцять, та непереборне бажання бути корисною керувало мною.

 

Я доєдналася до маминих колег, які з перших днів війни налагодили плетіння маскувальних сіток. Спочатку ми плели білі, та згодом знадобились і зелені... Від цього щемило серце, адже це означало, що війна піде від нас не скоро...

 

Так, вона і досі з нами... Вона керує нашими вчинками, змушуючи нас залишати свої домівки, непрохано приходить у компанії наших друзів і забирає найдорожче... Забирає нашу віру в справедливість, чесність і правоту. Намагається змусити нас усвідомити, що всього цього в світі просто не існувало. Але ж це не так!

 

Мені чотирнадцять. Та я зрозуміла дещо інше. Війна — це не тільки бойові дії, обстріли, небезпека, смерть та руйнація. На жаль, це набагато страшніше... Це та зловісна скринька Пандори, яка відкриває все нові і нові грані людських страхів та страждань, змушуючи відчувати себе слабкими та незахищеними.

 

Це глибока психологічна травма цілого народу. Це замах на найголовніше — нашу впевненість у майбутньому, нашу стійкість у життєвих ситуаціях, нашу віру в щастя, наше право бути такими, якими ми мріємо. Це жахливий злочин проти багатьох поколінь прогресивних, мотивованих та миролюбних людей, які точно зробили б Україну найкращою.

 

Я усвідомлюю, що єдиною запорукою нормального людського життя є МИР. Без нього людина не відчуватиме себе повноцінно ніде, навіть у відносно спокійних регіонах.

 

Тому що саме мир у країні та у серці запалює той вогник у душі кожного, який і є життям. Який дарує наснагу на створення, а не руйнування, завдяки якому ми відчуваємо, що живемо, а не існуємо, завдяки якому нам все під силу! Бережімо цей вогник у наших мирних серцях, тому що саме він врятує світ.